Вигнання з раю

— А я вважаю, що писати може тільки піп, — заявила Тоня-бібліотекарка.

— Чому піп? — здивувався Гриша.

— А хто до революції писав доноси? Тільки попи. Про це вся класична література говорить. І Чехов, і Коцюбинський…

— У нас піп, кажеться-говориться, не писатиме, — пояснив дядько Зновобрать, — він же відділений від держави.

— Відділені тільки й пишуть! — гукнув комбайнер Педан.

— Та ще, здається-бачиться, — стояв на своєму Зновобрать, — отець Лаврентій при здоров’ї, а здоровий чоловік не писатиме. Пише якесь хирляве, обижене богом і людьми, каліка або недоріка, у кого ущербок у душі й у замислах.

— Каліка на голову! — знову гукнув Педан, а дядько Обеліск припечатав:

— Знайти, знищить як клас і ніяких йому обелісків!

— Для цього є закон, — нагадала спокійно Зінька Федорівна.

— Ага, закон! — спалахнула Тоня. — Закон діє тоді, коли вас образять дією, штовхнуть, дадуть ляпаса, наступлять на ногу, вкрадуть шапку. А анонімник обливає словесним брудом на папері, доки його не виявлять як наклепника.

— Є статті,— пояснив Зновобрать, — є статті, в яких усе визначене. А тільки до кого ти їх застосуєш? Анонім — це, кажеться- говориться, як фашистський снайпер на фронті: ти його не знаєш і не бачиш, а воно тебе крізь оптичний приціл — як на долоні.

— Не снайпер, а паршивий пес: гризе своїх братів і втішається! — вперше подав голос дід Левенець. — Коли казати примірно, то от мій предок полтавський полковник Левенець судив колись за Литовським статутом, який визнавало козацтво. Сьогодні про нього ніхто й не знає, а от я можу нагадать. В Литовськім статуті, в розділі четвертому, артикулі сто п’ятому, про ябедників сказано так: «Забігаючи тому, аби люди злі від наклепу на людей невинних повстягнені були, уставуємо, єстлі би хто, забувши страх божий і сором людський, вигадані наклепницькі речі доніс і те на нього явними доказами і слушними знаками доведено, тоді такому ніздря розрізана бути має і вже такий аби ніколи до жодної посади і жодного діла принущеппй== не був».

— Розірвати ніздрю пасквілянту — це здорово! — вигукнув Педан.

— Еге, — засміявся хтось, — він з тою ніздрею інвалідність собі оформить і ще й пенсію загрібатиме!

— Якби судили показовими судами, ніяких анонімників би не було, — заявив Грицько Грицькович. — А то «прирівнюють до громадян», от і доприрівнювалися. Помилка товариша Левенця, що він вчасно не повідомив ні парторганізацію, ні громадськість.

— Я сподівався, що той Шпугутькало сам зрозуміє,— зніяковіло промовив Гриша.

— Ось у чім твоя помилка, здається-бачиться, — пояснив Зновобрать. — Ти хлопець робочий, а воно ледащо. Ледащо ж завжди таке: що більше йому потураєш, то більше воно нахабніє. А тепер, Гришо, розкажи товаришам про своє припущення нащот цього Шпугутькала.