Электронная книга - «Вольный Флот 2. На дальних берегах». Краткое содержание книги:
Все зависит от того сколько у вас пистолетов, винтовок, пушек, пулеметов, и патронов к ним. От того, прикроют вам спину, или ударят в неё.
Впрочем - так везде. И не факт, что улицы трущоб, площади столиц и залы дворцов являются более безопасным местом, чем зеленый полумрак островного лабиринта.
Но на каждого зверя, в шкуре ли, или в дорогом костюме всегда найдется свой охотник.
- Отказался?
- Треба було... - схватив бутылку, Михай налил только себе и быстро выпил, не предлагая Капитану и не закусывая, - Тильки вони мени щильно на вуха сили. И Сучко и Стець. Нагадували, як князеви люди мене вбити намагалися, скильки всього хорошого вони для мене зробили. Уломали, вобщем.
- Нда… Я теперь понимаю, что ты про те дела так рассказывать не любишь… Ладно — раз такое пошло, то можешь на этом остановится.
- Не - ви повинни все знати. Тим бильше, що це мене, можна сказати и врятувало. План у мене був простий - зробили мени пиддельнии документи, рекомендацийни листи, а потим водиеви князя ребра намяли, так щоб працювати не змиг. И я до князя новий водием найнявся.
- Погоди — ты же к нему приходил? Он тебя что — не узнал?
- Та мене до нього жодного разу и не пустили. А ти, з ким я розмовляв, мене тильки по одягу запамьятали. Там таких прохачив, як виявилося, на дню чоловик сто. Переодягнувся, вуса по модному завив, и ось уже не Михай Доля, а пан Михайло Трандишевич! А план вбивства у мене був ще простиший, - Михай грустно усмехнулся, - Дочекався дожжу и з дороги на швидкости в дерево зьихав. Князь убився, а на мене, знову, нихто и не подумав. Я ж теж в машини був, теж постраждав. Правда, на час розслидування, пид охорону взяли, поки я в ликарни був, але потим все вщухло и мене вигнали просто на вси чотири сторони.
- Погоди — а как так вышло, что князь убился, а ты нет? Я понимаю, что все решили, что просто повезло. Но ты то же точно не только на везение рассчитывал?
- Розумна людина николи на везиння не розраховуе. У мене ремени були.
- Ремни?
- Так. Як у льотчикив. Я соби зробив портупею и нею до сидиння пристебнувся. Так що князь, вид удару, назовни вилетив, а я соби тильки обличчя об руля розбив, та ребра поламав трохи.
- Серьезно? Просто ремни?
- Так. Я, по правди кажучи, сам здивувався, як вони добре спрацювали, тому як швидкисть була вище той, що я планував. Тому в ликарни повалятися з мисяць довелося… И поки я лежав, багато всього думав. Наприклад, правда, що мене батька вбити намагався? Навищо мене бити було, якщо можна було просто ножем ткнути? И як Стець з хлопцями так вдало там опинився? И що до тих, кого я за наказом Сучко вбив? Вин говорив, що вони вси донощики, та урядови агенти, тильки от, чомусь, вони все ще, або проти його авторитету шли, або гроши з ними дилити доводилося. Або ще, як-то, його интереси зачипали... А панив, проти яких ми воювали, вважай никого, крим князя, и не чипали.
Багато питань я йому хотив задати... Але не успил. Стець прибиг, блидий весь. Каже: "Бигти нам треба!" Я запитую: "Що сталося?" А вин мени: "Сучко вбили! И усих хто с ним быв — теж." Я спершу не зрозумив, чому и чого, а Гаврило мени все пояснив.
Сучко мени князя не просто так заказав. У них збори мали бути, де голову всього Руху за Незалежнисть вибирати будуть. И йому козир був потрибний. Будуть питати: "А що ти зробив?", А вин им: "Поки ваши хлопци сопли на тин мотали, ми ажн цилого князя Корецького, члена Сейму поришили!" А це серйозна заслуга. Могли-б и вибрати. Хтось из конкурентив про це прознав и здав його. И цим питанням вже не полиция зайнялася, а "Кабинет". Це як ваше ГБ, тильки зи своими играшками.
- «Кабинет по вопросам государственной важности»?- уточнил Капитан вскинув бровь.
- Вин самий. Пидгадали, поки Сучко и инши зберуться, и поришили всих. Адже у них теж на служби твари таки е, що не дай бог перетинатися. Тильки Стець вижив, бо в печку сховався. И я... Я, на допити, сказав, що з дороги вилетив, бо мени в лоб грузовик ихав. Старий прийом - чим то важким машину з дороги скинути и добити тих, хто вижив. Ось я вид себе пидозри видвив, а Сучко, з иншими, мабить и згубив.
- Да брось ты во всем себя-то винить!
- А кого ще? Я, писля цього всього, в принцип взаемности увирував. Ти видняв - у тебе виднимуть. Ти падлу зробив - тоби так видгукнеться, що не дай боже. Я чужих вбивав - моих всих перебили. Ни, товариш капитан - ви якщо людина безбожна, то може вам це и не страшно, а я дуже цього боюся.
- Ладно — как знаешь. Ну так и чем все закончилось?
- Почали ми зи Стецем думати, куди бигти. Ну тому що треба бегти — це и ежаку зрозумило. Виришили в Порто. Мисто велике, вильне, там нас точно шукати не будуть. Тильки грошей немае. Тут вин мени и каже:"А ти сейф зламати зможеш?" Я йому:"Та я, зараз, що хошь зламаю, аби подали звидси звалити.". А вин мени такий:"Знаю я мисце, де у Сучка схрон був на такий випадок. Сейф закопаний. Там гроши е, и документи ризни, и пистолети. Тильки коду вид сейфа не знаю." Ну я йому:"Показуй! Я його зубами готовий прогризти!"