Электронная книга - «Вольный Флот 2. На дальних берегах». Краткое содержание книги:
Все зависит от того сколько у вас пистолетов, винтовок, пушек, пулеметов, и патронов к ним. От того, прикроют вам спину, или ударят в неё.
Впрочем - так везде. И не факт, что улицы трущоб, площади столиц и залы дворцов являются более безопасным местом, чем зеленый полумрак островного лабиринта.
Но на каждого зверя, в шкуре ли, или в дорогом костюме всегда найдется свой охотник.
Загалом, гладко стелив. Я перейнявся, тим бильше що им якраз людина, в зброи та машинах розумие, був потрибний. Став я в их организации техником. Зброю лагодив, обризи робив, автомобили ремонтував. Гроши у них водилися, так що мени сарайчик зняли, де у мене, для увази, майстерня була слюсарна. Добре я тоди в ний заробатывал...
Михай со вздохом закатил глаза вспоминая те счастливые времена. Судя по всему, такая жизнь ему была по душе куда больше, чем выпавшие на его долю приключения.
- А один раз працюю - чую як Стець обговорюе як когось вбити. Ну и поумничать виришив. Язик то у мене за зубами не тримаеться - сами знаете. Кажу: "Треба зробити так, щоб схоже було на випадковисть. Тоди, може, навить розслидувати особливо не стануть - ну не пощастило людини? Кого тут звинуватиш? Бога? А вони вси таки досвидчени, бували, смиються, мовляв: "Багато ти в цьому розумиеш?" Я обидевся, ну и ляпнув з дуру: "Багато - не багато, а двох в могилку звив, и нихто, навить, не зрозумив." Вони в особи зминилися и до мене, мовляв: "Це як так?" Ну я им и про Бартоша, и про начальника того розповив. Правда, трохи прикрасивши.
Ну ту мене вже всерйоз почали питати, як би я цю справу зробив. Я злякався - хвалитися одне, а в справи себе показати, щось инше. Сказав, що подивитися треба. Постеживши. Хто такий, куди ходить, що робить? А Стець мене бере, и каже: "Пишли - покажу. Людина та дуже погана - кшездцям про наши справи доносить. Так що, якщо його просто вбити, то полиция сильно шукати буде. А якщо зможеш все як нещасний випадок уявити - то простише буде."
Звякнуло переговорное устройство. Капитан принял вызов, послушал и кивнул.
- Я сча поднимусь в радиорубку — меня там хочет кто-то. Давай может, заодно, еще что на закуску, кроме сала, захвачу?
- Це як вам буде завгодно. Я тут посиджу, якщо ви не проти?
- Ага. Я мигом.
Капитан сжевал еще кусочек сала и вышел. Михай, как только за ним закрылась дверь, метнулся сперва к ней чтобы послушать, потом к сейфу. Достав из протеза инструмент, он вскрыл замок, быстро просмотрел тетради и папки, после чего нашел пакет с документами, которые передал Коваль и перебрал конверты с информацией на членов команды. Не найдя ничего про себя, Михай вернул все как было, запер и сейф и с облегчением бухнулся обратно на диван. Капитан вернулся неся копченую рыбину и тарелку с овощами.
- Вот так оно красивше будет. А то сало — оно конечно хорошо, но больно уж по поджелудочной бьет. Доктор ругаться будет.
- Добре. Мени теж вже про здоровья думати треба. На чому я зупинився?
- Прибить вам кого-то надо было.
- Точно. Ну там розповидати особливо нема про що. Та людина двирником працював. Я походив навколо, подумав... Ворота в будинку були здорови, важки. Ми з Стецом и ще парою хлопцив ти ворота ломом пидняли, и пару гайок пид петли пидклали. Вин ворота видкривати почав, вони зирвалися, и його прибили. Нещасний випадок.
- Это как? Я че то не понимаю, как они от пары гаек сорваться могли?
- Ось и полиция не зрозумила. Валяються якись гайки и валяються. А там все просто: гайки то вони шестигранни! Якщо покласти их на ребро миж вухом, яким ворота на штир надягають и кильцем на штири, на яке це вухо лягае, то коли ворота почнеш видкривати, гайка почне котиться. И встане на ребро. А в ребрах вона ширше, ниж по площинах. Якщо правильний розмир пидибрати, то вона в цей момент вухо зи штиря скине.
- Хитро! Серьезно — я бы не додумался.
- Нихто не додумався. Стець розповив, як ми його... У всих очи повилазили. Я разом найкрутишим спецом у цих справах зробився. Ну и понеслося... Всього переказувати не буду - багато, та й гордиться особливо ничим. Але мени тоди подобалося. Вси мене поважали, говорили, який я розумний, хитрий та винахидливий. А я, дурень, слухав… "Лихом" якраз тоди мене прозвали.
Заткнув себе рот пучком лука, Михай некоторое время меланхолично жевал, заново переживая прошлое.
- А потим викликае мене до себе Сучко и каже: "Хлопець ти хороший, справжний, багато для нас всього зробив, але все одно е сумненья. Кажуть, що раз ти наполовину кшездец, то и вири тоби немае." Я вид такого аж пидстрибнув. Кажу: "Ось ти раз! Ти мене гонють, бо я наполовину приполець, ви - бо я наполовину кшездець. Це що взагали таке робиться?" Сучко рукою махнув: "Е така справа, яка видразу всим покаже, на який ти сторони." Я, само-собою: "Яке?" А вин мени: "Батьку твого треба вбити - Князя Корецького." Я аж охнув: "Це-ж, хороший чи поганий, а всеж батько!" А Сучко мени: "Так. Ось тому, писля цього, питань ни у кого не залишиться. Виришуй - за кого ти?"