Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Незнайомець наставив цівку револьвера на стіл і натис на гачок. У маленькій кімнаті звук пострілу пролунав, як вибух бомби, проте Роланд сподівався, що ззовні, за зачиненими дверима і під акомпанемент феєрверків, ніхто не розбере, що то було насправді. Лише феєрверк, не великий і не маленький.
«Розумниця дівчинка, — подумав він. — Ох, розумниця. Але будь обережна. Заради богів, Сью, будь обережна».
Троє хлопців тепер стояли біля дверей своїх камер, широко розплющивши очі й стиснувши губи.
Куля втрапила у куток шерифового бюро і вибила суттєвий шмат. Ейвері пронизливо скрикнув, відкинувся на спинку стільця і впав на підлогу. Ногою він зачепився за ручку шухляди і, падаючи, висмикнув шухляду зі столу. Звідти на підлогу посипалися три старовинних мушкети.
— Сюзен, стережися! — крикнув Катберт, а тоді: — Дейве, ні!
Наприкінці життя саме обов’язок, а не страх перед Великими мисливцями за трунами, змусив Дейва Голліса діяти. Він сподівався посісти місце шерифа, коли Ейвері піде на пенсію (і, як він часом казав своїй дружині Джуді, був би таким крутим шерифом, яким Товстун навіть мріяти не міг стати). Дейв забув, що в нього були серйозні сумніви щодо того, чи справді хлопці вчинили той злочин, у якому їх звинуватили, а також чому їх схопили саме таким способом. Все, про що він думав тієї миті, — не дозволити звільнити злочинців, в’язнів баронії.
Він стрибнув на ковбоя в сміховинному строї, щоб вирвати у нього з рук револьвер. І застрелити його ним, якщо в цьому буде потреба.
Забувши про все на світі, Сюзен з недовірою дивилася на жовте дерево столу в тому місці, де його прошила куля. Подумати тільки, якої шкоди завдало одне натискання на гачок! Але відчайдушний крик Катберта привів її до тями.
Вона відсахнулася до стіни, щоб Дейв не зміг ухопити її за край накидки, і бездумно натиснула на гачок. Ще один гучний постріл — і Дейв Голліс, молодий хлопець, лише на два роки старший від неї самої, відлетів до стіни. З дірочки в сорочці між двома кінцями зірки помічника шерифа курився димок. Очі були широко розплющені від подиву і недовіри. Монокль на чорній шовковій стрічці теліпався біля руки. Ногою Дейв зачепив гітару і скинув її на долівку. Вона впала зі звуком, що за мелодійністю не поступався Дейвовим акордам.
— Дейве, — прошепотіла Сюзен. — О Дейве, що я накоїла?
Дейв спробував підвестися і впав обличчям на підлогу. Отвір, де куля увійшла в його тіло, був майже непомітним, але зараз Сюзен дивилася на страхітливу величезну діру в його спині, чорно-червону, з обгорілою тканиною по краях… неначе вона прохромила його розжареною кочергою, а не застрелила з револьвера (що вважалося милосерднішим і більш цивілізованим способом, але вочевидь не було ні тим, ні іншим).
— Дейв, — прошепотіла вона. — Дейве, я…
— Сюзен, обережно! — закричав Роланд.
Ейвері. Він підкрався повзком, обхопив її за литки і збив з ніг. Сюзен приземлилася на сідниці (від удару об підлогу її щелепи голосно клацнули одна об одну) і опинилася віч-на-віч з шерифом Ейвері. Навпроти його жаб’ячих очей, носа з розширеними порами й рота, що смердів часником.
— О боги, ти дівчина, — прошепотів він і потягнувся до неї руками. Сюзен знову натиснула на гачок Роландового револьвера. Куля прошила стелю, і звідти ринув потік тиньку. Від пострілу зайнявся край її накидки. Ручища Ейвері вже добралися до її горла і перекривали дихання. Десь віддалік викрикував її ім’я Роланд.
У неї лишався тільки один шанс.
Можливо.
«Одного буде достатньо, Сью, — промовив голос її батька в голові. — Одного разу тобі цілком вистачить».
Боком великого пальця вона звела курок револьвера, втопила цівку глибоко в жирові складки підборіддя шерифа Герка Ейвері й натиснула на гачок.
Результат був жахливим.
Голова Ейвері, важка й волога, як мокрий шмат м’яса для смаження, впала їй на коліна. Краєм ока Сюзен бачила жовті язики полум’я. Жар уже був відчутним.
— На столі! — закричав Роланд, торсаючи грати камери так сильно, що воші заторохкотіли. — Сюзен, глек із водою! Заради батька!
Вона скинула голову Ейвері з колін, звелася на ноги і, хитаючись, рушила до стола. Перед її накидки горів. Вона відчувала димний сморід і в якомусь дальньому закапелку свідомості подякувала, що мала час зав’язати волосся на потилиці.
Глечик був майже повний, але не води. Ніздрі Сюзен залоскотав кисло-солодкий запах ґрафу. Вона вилила рідину на себе, і полум’я, зашипівши, згасло. Сюзен вибралася з накидки й кинула її на підлогу, а разом з нею — і завелике сомбреро. Знову глянула на Дейва, хлопця, з котрим вони разом росли, а можливо, навіть по-дитячому цілувалися біля дверей стайні Гукі, колись давно.