Пригоди в оргазмотроні
- Автор: Тернер Крістофер
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Старого Лева
- ISBN: 978-617-679-512-4
- Переводчик: Назар Агаджанян
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Пригоди в оргазмотроні». Краткое содержание книги:
Книжка британського дослідника Крістофера Тернера в деталях простежує інтелектуальну історію Райха у різних контекстах: становлення психоаналізу та університетське життя студентів в Австрії після Першої світової війни; формування нацизму в Німеччині та його розповсюдження Європою у 1930-х роках: настрої, страхи, інтелектуальні пошуки, розчарування, шлях вічного емігранта, неймовірна популярність, знищення наукового доробку Райха американською владою, суд, арешт, смерть у камері за кілька днів до звільнення. У цій біографії — непересічна особистість, неординарний науковець, роботи якого виходять за межі наукових канонів та знаходяться у сірій зоні між наукою та псевдонаукою.
Однак, Діхтер вважав, що дослідники факторів, що формують попит, якраз і були невидимою силою, що підтримувала демократію на плаву; продавці несли в маси «позитивну філософію життя», а люди, які купували те, що їм продавали, утверджували свою віру в майбутнє та американську мрію. У книзі «Стратегії бажання» (1960), що стала Діхтеровою відповіддю Пакарду, він описав тих дослідників мотиваційних факторів як «торговців невдоволенням», які створювали світ психологічного зношування та вічної потреби в нових речах, і, на його думку, саме в цьому безкінечному пошуку та постійних намаганнях роздобути те, що вони «хочуть», люди знаходять своє політичне та психологічне благополуччя:
«Наша роль, як наукових зв’язківців, як тих, хто переконує, полягає у звільненні цих бажань — вона не в потузі маніпулювати, а у спробі змусити нашу економічну систему прогресувати, а разом з нею й наше щастя… Найточнішим визначенням терміна “щастя” є те, що я називаю конструктивним невдоволенням. Сам процес його здобуття — це навіть не наполовину, а тотально весело. Стрес та відчуття невпевненості в завтрашньому дні, які б на них не висіли ярлики, — найблаготворніші рушії та джерела нашого життя. Намагатися добитися мети, яка постійно віддаляється, — у цьому і полягає справжня містерія щастя».
Громадяни/споживачі ніколи не наситяться, але так чи інакше насолоджуватимуться, хоч і не без боязні, попитом, що живиться, власне, їхніми-таки нескінченними і різноманітними бажаннями. Діхтер описує себе як «генерала на полі бою приватного підприємництва». Він дивився на людей з вершини своєї елітарності. Ніхто не керував масами, застосовуючи до них репресії: покірними їх зробили товари та вітрини — все, аби вони не загрожували демократії. Це, знаєте, мов з худобою, якій у ніс вставляють золоті кільця».
Рекламодавці, хоча й поважали та намагалися підтримувати статус-кво, швидко побраталися із сексуальною революцією, тому що так було вигідно для бізнесу. Вони знайшли благодатний ґрунт у культурі самопокращення, яку плекали Перлз та інші. Перлз навчав своїх послідовників скидати з себе заборони та задовольняти кожний імпульс своїх тіла та душі. Рекламодавці стояли напоготові, щоб дати цьому попиту рівноцінну пропозицію невідкладного задоволення та допомогти представникам контркультури виразити свою індивідуальність за допомогою товарів вжитку. Діхтер писав, що «психологічна інженерія», яку він практикував, давала споживачам способи досягнення «самореалізації» шляхом придбання товарів ужитку і при цьому не насаджувала їм почуття провини. Споживацькі товари продавалися так, наче то були ті цеглини, яких якраз і бракувало в будівлях індивідуальності та самооцінки клієнтів: «Навіть простенький шматок мила зможе принести вам незабутнє задоволення, якщо ви думатимете про нього не як про свідому та занудну потребу, а радше як про ще одну нагоду виразити свою індивідуальність», — радив Діхтер. Як результат, Їпі[130], група радикально налаштованих людей, яка зібралася, аби розігнати Національний з’їзд демократів у Чикаго 1968 року, і чиєю метою, як казав їхній засновник Еббі Гоффман, було «влаштувати ґештальт-театр» на вулицях» або ж «ґештальт-терапію нації» — зусиллями рекламодавців дуже швидко перетворилася в Юпі[131].
Сьогодні сотні аналітиків у всьому світі все ще практикують терапію за методами Райха. Багато з них у рамках проведення Міжнародної оргономічної конференції щороку зустрічаються в Музеї Вільгельма Райха, що в Мені, а чимало сучасних організацій і надалі просувають Райхову справу. Ці установи, що розкидані по земній кулі — від Німеччини до Бразилії, — усе ще продають оргонні акумулятори (акумулятор німецького виробництва коштує 1230 євро), як і оргонні подушки, покривала та намети. Каліфорнійська лабораторія оргоніки — «Збираємо для вас високоякісні продукти для акумуляції оргону, починаючи з 1988 року» — навіть продає спеціальні набори штибу «збери своїми руками», з яких клієнти можуть самотужки збудувати свій оргонний акумулятор.
130
Їпі (англ. Yippies — Youth International Party) — міжнародна молодіжна партія, ліворадикальний контркультурний рух, що був заснований 1967 року. Через абревіатурну назву партії YIP її членів і прихильників почали називати їпі, що доволі співзвучно із гіпі.
131
Юпі (англ. Yuppies — Young Urban Professional чи Young Upwardly Mobile Professional) — Молодий міський професіонал. Рух, а радше соціальна каста, що виникла в 1960-х роках у США. Термін застосовували для позначення нащадків багатих родин, які замість ледарювати, бралися будувати власний бізнес чи кар’єру.