Борва мечів
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: A Song of Ice and Fire #3
- Год: 2000
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Борва мечів». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В.Бродового: вересень 2013—грудень 2014 рр.
Перша редакція, виправлена: 21 лютого 2015 р.
— Справді? — Знову та сама усмішечка, і знову лише на мить. — Десять тисяч драконів — велетенська купа грошей. Але варто розглянути і обіцянку князя Карстарка. Він ладен віддати руку своєї доньки тому, хто принесе вашу голову.
— Цапові не кажіть, — буркнув Хайме. — Бо він усе зробить навпаки: віддасть мою руку і привезе її голову.
Болтон видав тихий смішок.
— Чи знали ви, що Гаріон Карстарк сидів тут у полоні, коли ми захопили замок? Я віддав йому всіх людей з Карголду, які при мені лишалися, і відіслав разом із Гловером. Сподіваюся, при Сутіндолі його не спіткала ніяка халепа… бо ж інакше з нащадків князя Рікарда лишиться сама лише Алиса Карстарк.
Він ретельно вибрав наступну сливу.
— Та на щастя для вас, я не маю потреби в новій дружині. Перебуваючи у Близнюках, я одружився з панною Вальдою Фрей.
— Вальдою Вродливою? — Хайме спробував притримати хліб пеньком правиці й відірвати шматок лівицею, але зазнав поразки.
— Вальдою Вгодованою. Вельмишановний князь Фрей запропонував мені за посаг вагу нареченої сріблом, і я зробив належний вибір. Елмаре, зломи-но хліба нашому панові Хайме.
Малий відірвав від паляниці шмат завбільшки з кулак і віддав його Хайме. Брієнна відламала собі шматок без зайвої допомоги.
— Князю Болтоне, — мовила вона, — люди кажуть, що ви хочете віддати Гаренгол Варго Хапові.
— Така була його ціна, — погодився Болтон. — Ланістери — не єдиний рід, який має звичай платити борги. В кожному разі, мені тут довго сидіти не доведеться. Едмур Таллі має одружитися з панною Рослін Фрей у Близнюках, і мій король наказує мені прибути на урочисту подію.
— Едмур одружується? — перепитав Хайме. — Хіба не Робб Старк?
— Його милість король Робб уже має дружину. — Болтон виплюнув зернятко сливи у долоню і відклав убік. — Панну Вестерлін з Прискалку. Мені казали, що її звуть Джейна. Мабуть, ви її знаєте, пане — її батько є значковим вашого батька.
— Мій батько має чимало значкових панів, і більшість із них мають дочок.
Хайме сягнув лівицею по келиха, намагаючись згадати ту Джейну. Вестерліни були старим домом, але мали більше гонору, ніж статків і впливу.
— Не може цього бути, — уперто закрутила головою Брієнна. — Король Робб дав обітницю одружитися з однією з панн Фрей. Він ніколи б не порушив таку святу обітницю, він би…
— Його милість — юнак шістнадцяти років, — м’яко промовив Руз Болтон. — А вас, панно, я красно прошу не піддавати сумніву мої слова.
Хайме відчув щось на кшталт жалю до Робба Старка. «Дурне дитя — виграло війну в полі, та програло у опочивальні.»
— Як князеві Фрею сподобалося втішатися пстругом замість вовка? — запитав він.
— Пструг вельми смакує хоч до обіду, хоч до вечері. — Болтон підняв блідого пальця, прикликаючи чашника. — На жаль, мій бідний Елмар зазнав тяжкої втрати. Адже його заручили з Ар’єю Старк. Але мій шановний тесть, князь Фрей, мусив розірвати також і ці заручини, коли король Робб його зрадив.
— А чи відомо щось про Ар’ю Старк? — Брієнна схилилася уперед. — Пані Кетлін боялася… дівчинка ще жива?
— О так, — запевнив князь на Жахокромі.
— Ви це напевне знаєте, ласкавий пане?
Руз Болтон стенув плечима.
— Дійсно, впродовж деякого часу Ар’я Старк вважалася зниклою. Та її нарешті знайшли. Я маю намір безпечно повернути її на північ.
— Разом із сестрою! — наполягла Брієнна. — Тиріон Ланістер обіцяв обох дівчат на обмін за свого брата!
Скидалося на те, що князя на Жахокромі її слова розважили.
— Невже вам, панно, ніхто ніколи не казав? Ланістери — брехлива порода.
— Це ви щойно завдали образи честі мого дому? — Хайме підняв здоровою рукою ніж для сиру. — Круглий кінець, тупе лезо, — мовив він, ведучи великим пальцем уздовж краю, — та в око вам увійде залюбки.
Піт зібрався намистинками в нього на чолі. Хайме плекав надію, що хоч виглядає не так жалюгідно, як почувається.
Слабенька усмішка знову навідалася до вуст князя Болтона.
— Ви надто зухвалі, як на людину, що не може сама собі зломити хліба. Смію нагадати, що навколо нас — моя сторожа.
— Навколо, та за дві версти звідси. — Хайме зиркнув на велетенську порожнечу палати. — Поки вони добіжать, ви будете мертвіші за Аериса.
— Невже лицарський звичай дозволяє погрожувати хазяїнові просто за його хлібом та сиром? — дорікнув господар на Жахокромі. — На півночі ми споконвіку вважаємо закони гостинності святими та непорушними.
— Я тут не за гостя, а за бранця. Ваш цап відрубав мені руку. Якщо ви гадаєте, що за кілька копчених слив я про це забуду, то гірко помиляєтеся.