Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— Як це не Диво-кішка? Звісно, це вона.

— Я бачила фото Диво-котів у газеті, і вони мають зовсім інакший вигляд. Шестеро таких котів запряжені в карету Президента Зимноморської Республіки. Вони чорні та блискучі. — Юпітер приклав пальця до губ, щоб вона замовкла, знову нервово озираючись на сходи. — Вони носять нашийники та великі кільця в носі і, безсумнівно, не вміють розмовляти.

— Дивись, щоб Фенестра тебе не почула, — прошипів він.

— Фенестра?

— Так! — обурено вигукнув Юпітер. — Знаєш, вона має ім’я. Не ображайся, але в тебе неймовірно викривлені уявлення про Диво-котів, тому краще залиш їх при собі, якщо хочеш мати тут чисту постільну білизну. Фен тут завідує господарством.

Морріґан не зводила з нього очей. У цей момент вона замислилась, чи варто було переноситись крізь Годинник у дивне місто, щоб жити в готелі з божевільним.

— Але як Диво-кішка може поратися по господарству?

— Я знаю, про що ти думаєш, — укотре сказав він. Вони підійшли до круглого ліфта зі скла й золота, що рухався по колу. Юпітер натиснув кнопку виклику. — У неї немає великих пальців на лапах. Як же вона витирає пилюку? Чесно кажучи, я сам довго над цим думав, але не настільки, щоб не спати ночами. І тобі не варто цим перейматись. Ага, ось і Кеджері.

Прибув ліфт, і, щойно його двері відчинилися, до них приєднався старий, але досить жвавий чоловік із скуйовдженим сніжно-білим волоссям. На ньому були рожеві брюки в шотландську клітинку, сірий піджак, а з його кишені стирчав рожевий носовичок із золотими літерами ГД.

— Морріґан, це містер Кеджері Бернс, мій консьєрж. Коли загубишся в готелі — а ти загубишся, — клич Кеджері. Думаю, він знає це місце краще, ніж я. Маєте якісь повідомлення? Мене довго не було, тож я трохи випав із виру останніх новин. — Юпітер пропустив усіх досередини, і двері ліфта зі свистом зачинилися.

Кеджері вручив йому стос записок.

— Так, сер, — шістнадцять від Ліги, чотири від Товариства і одна від міського голови.

— Чудово. Все добре йде?

— Як по маслу, сер, як по маслу. — Консьєрж говорив із нерозбірливим ірландським акцентом. — У четвер приходив джентльмен зі Служби паранормальних явищ стосовно привидів на п’ятому поверсі, я надіслав гроші їм на рахунок. Сьогодні Управління транспорту Невермура надіслало кур’єра — вони питали вашої поради, щось про шуми на Павутинній лінії. О, а ще в оранжереї хтось залишив чотирьох альпак — зробити оголошення на ресепшені?

— Альпаки! Треба ж. Вони мають щасливий вигляд?

— Прямо зараз жують тепличні орхідеї.

— Тоді це може трохи зачекати, доки ми закінчимо.