Невермур. Випробування Морріґан Кроу

— Тут ти будеш у безпеці, Морріґан. — Він не зводив очей з дороги. — Обіцяю.

Захоплення Морріґан ослабло. Вона згадала, як переконливо він щойно брехав прикордонникам, і не пропустила повз увагу, яка туманна його відповідь. Ця ніч була занадто дивною, щоб можна було щось зрозуміти. У її голові крутився вихор запитань, і вона могла спіймати лише деякі з них.

— Як… тобто… — Морріґан кліпнула. — Я не розумію. Я повинна була померти на Вечоріння.

— Конкретно ти повинна була померти опівночі на Вечоріння. — Він натиснув ногою на гальма і, зачекавши, коли кіт перейде дорогу, вдарив педаль газу. Морріґан так міцно вхопилася за своє крісло, що її пальці побіліли. — Але на Вечоріння не було півночі. Для тебе — не було. Невермур випереджає Джекалфакс приблизно на дев’ять годин. Так що ти пропустила північ — перейшовши з одного часового поясу в інший. Ти обдурила смерть. Прекрасно вийшло. Голодна?

Морріґан похитала головою.

— Переслідувачі з Диму й Тіні — чому вони гналися за нами?

— Вони гналися не за нами, а за тобою. Навіть не гналися. Полювали на тебе. Вони полюють на проклятих дітей. Так і помирають прокляті діти. Боже мій, я так зголоднів. Якби тільки ми мали час зупинитись і поснідати.

У Морріґан пересохло в роті.

— Вони полюють на дітей?

— Вони полюють на проклятих дітей. Думаю, їх можна вважати спеціалістами.

— Але чому? — Вихор думок у її голові набирав швидкості. — І хто їх надсилає? І якщо в проклятті сказано, що я повинна померти опівночі…

— Я готовий на що завгодно заради булочки з беконом.

— Тоді чому прийшли раніше?

— Найтемніші з них не прийшли. — Голос Юпітера звучав безтурботно, але на обличчі відбивався неспокій. Він перемкнув режим, щоб пробратися вузькими брукованими вуличками. — Можливо, вони хотіли потрапити на вечірку. Напевне, працювати під час Вечоріння — повний відстій.

— Я знаю, про що ти думаєш, — сказав Юпітер, коли вони замкнули Октавію в приватному гаражі на паркінгу. Він смикнув за ланцюг біля величезних дверей, і ті опустилися. Морозне повітря перетворювало їхні подихи на хмаринки пари. — Невермур. Якщо він такий чудовий, то чому ти ніколи про нього не чула? А правда в тому, Морріґан, що це найкраще місце — найкраще — в усьому Безіменному Світі.

Він зробив паузу, вислизнув зі свого просторого синього плаща й накинув його на плечі Морріґан. Плащ був задовгим для неї, руки не дотягувались до кінчиків рукавів, але, міцно загорнувшись, вона відчула тепло. Юпітер провів однією рукою по своїй мідно-червоній зачісці, а другу простягнув дівчинці та повів її прохолодними вулицями, на яких ще тільки починало сіріти.

— У нас надзвичайна архітектура, — продовжував він. — Чарівні ресторани. Надійний громадський транспорт. Клімат теж прекрасний — узимку холодно, не взимку не холодно. Як ти й очікувала. О, а пляжі! Пляжі. — Він замислився. — Ну, взагалі-то, пляжі так собі, але ж не може геть усе бути ідеальним.