Відьмак. Час Погорди
- Автор: Сапковский Анджей
- Серия: Відьмак #4
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-617-12-1038-7
- Переводчик: Сергей Валериевич Легеза
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Відьмак. Час Погорди». Краткое содержание книги:
Йеннефер підвела брів.
— Один близький тобі відьмак, — захихотів Джанкарді, — нещодавно відвідав місто Доріан. Доповіли мені, що він заборгував там лихварю сто крон. Лихвар працює на мене. Я скасую той борг, Йеннефер.
Чародійка глянула на Цірі, сильно скривила губи.
— Мольнаре, — сказала холодно, — не пхай пальців у ті двері, бо в них завіси попсувалися. Сумніваюся, щоб він усе ще вважав мене близькою, а якщо довідається про скасування боргу, то зненавидить мене повністю. Ти ж його знаєш, він має заскок на гонорі. Давно він був у Доріані?
— Якихось днів десять тому. Потім бачили його в Малій Балці. Звідти, як мені доповідали, поїхав він у Гірундум, бо мав доручення від тамтешніх фермерів. Як завжди, якась потвора для убивства…
— А за вбивство, як завжди, заплатять йому гроші, — голос Йеннефер трохи змінився. — Яких, як завжди, ледь вистачить на сплату лікування, якщо потвора його зачепить. Як завжди. Якщо ти й справді хочеш щось для мене зробити, Мольнаре, то підключися до цього. Сконтакутй з фермерами із Гірундума й підвищи нагороду. Так, аби він мав за що жити.
— Як завжди, — пирхнув Джанкарді. — А якщо він нарешті про це довідається?
Йеннефер глипнула на Цірі, яка приглядалася і прислухалася, навіть не намагаючись удавати зацікавленість «Psyhologus».
— А від кого, — процідила вона, — він мав би про те довідатися?
Цірі відвела погляд. Ґном посміхнувся зі значенням, погладив бороду.
— Перш ніж подасися на Танедд, виберешся до Гірундуму? Випадково, зрозуміло?
— Ні, — чародійка відвернулася. — Не виберуся. Змінимо тему, Мольнаре.
Джанкарді знову погладив бороду, глянув на Цірі. Цірі опустила голову, закашлялася і закрутилася на стільці.
— Слушно, — підтвердив. — Час змінити тему. Але твоя підопічна, схоже, нудиться за книжкою… і нашою розмовою. А те, про що я зараз хотів би із тобою порозмовляти, знудить її ще більше, як я підозрюю… Долі світу, долі ґномів цього світу, долі їхніх банків — яка ж це нудна тема для молодих дівчат, майбутніх студенток Аретузи… Випусти її трохи з-під крил, Йеннефер. Нехай пройдеться містом…
— Ой, так! — крикнула Цірі.
Чародійка обурилася і відкрила рота, аби запротестувати, але раптом змінила намір. Цірі не була впевненою, але їй здалося, що вплив на те мало незначне підморгування, що супроводжувало пропозицію банкіра.
— Нехай-но собі дівчина подивиться на чарівні красоти старовинного міста Горс Велен, — додав Джанкарді, широко посміхаючись. — Потрібно їй трохи свободи перед… Аретузою. А ми тут собі ще погомонимо про певні справи… гмм… особисті. Ні, я не пропоную, аби дівча ходило самотнє, хоча це й безпечне місто. Дам їй товариша й опікуна. Одного з моїх молодших клерків…
— Вибач, Мольнаре, — Йеннефер не відповіла на посмішку. — Але мені не здається, що в теперішні часи, навіть у такому безпечному місті, товариство ґнома…
— Мені б і в голову таке не прийшло, — обурився Джанкарді, — щоб це був ґном. Клерк, про якого я кажу, є сином шанованого купця, людини, так би мовити, на всю губу. А ти вважала, що я наймаю сюди тільки ґномів? Гей, Вільфлі! Поклич мені сюди Фабіо, швиденько!
— Цірі, — чародійка підійшла до неї, легенько нахилилася, — тільки без усіляких дурощів, щоб мені не було соромно. Й тримай перед клерком язика за зубами, розумієш? Пообіцяй мені, що зважатимеш на вчинки й слова. Не кивай. Обіцянки дають у повний голос.
— Я обіцяю, пані Йеннефер.
— Слідкуй інколи ще й за сонцем. У полудень повернешся. Пунктуально. А якщо… Ні, не думаю, щоб тебе хтось упізнав. Але якщо ти побачиш, що хтось занадто приглядається до тебе…
Чародійка сягнула до кишеньки, дістала невеличкий, позначений рунами хризопраз, відшліфований у формі клепсидри.
— Сховай його в капшук. Не загуби. У разі потреби… Закляття пам’ятаєш? Тільки обережно, активація дає сильне відлуння, а амулет, як почне діяти, висилає хвилі. Якщо поблизу буде хтось чутливий до магії, ти відкриєшся замість того, щоб замаскуватися. Ага, ось тобі ще… Якщо ти захочеш щось собі купити.
— Дякую, пані Йеннефер, — Цірі поклала амулет і монети до капшука, із цікавістю глянула на хлопця, який забіг до кабінету. Хлопець був веснянкуватий, хвилясте каштанове волосся падало йому на високий комірець сірої уніформи клерка.
— Фабіо Сахс, — представив його Джанкарді. Хлопець ґречно вклонився.
— Фабіо, це пані Йеннефер, наш достославний гість і шанована клієнтка. А ця панна — її вихованка, вона має бажання провідати місто. Станеш її супроводжувати, послужиш провідником й опікуном.