Грушевський, Скоропадський, Петлюра

— одвічною мрією перших було — приєднати до імперії всю Польщу, і тому імперський Відень ніколи не погоджувався на поділ Галичини на польську та українську частини,

— Берлін прагнув імплементувати в політичну практику концепцію «королівства Київського» відомого німецького філософа Гартмана, яка була схвалена особисто О. Бісмарком[44],

— самозрозумілою метою Романових було приєднати до своїх південно-західних володінь підавстрійську Галичину: це дозволяло, з одного боку, послабити Австро-Угорщину, з другого — не допустити подальшого наростання польського руху опору та, заразом, поменшити католицькі впливи на південно-західних імперських теренах.

На рівні політичної практики події розвивалися так. Офіційна позиція габсбурзького трону полягала «в тому, що, відповідно до угоди з Вільгельмом I, із російських областей Польщі, зайнятих союзними військами у ході воєнних дій, буде утворена самостійна монархія з дідичною монархією і конституційною формою правління». Включати Галичину до складу цієї держави не планувалося. Натомість передбачалося «розширити автономію Галичини» із правом «самостійного урядування у своїх краєвих справах». Обережна позиція Австрії в цьому питанні зрозуміла: серед її підданців було три мільйони русинів, які під скіпетром Габсбургів за століття розвинулися до рівня нації, якій бракувало хіба що своєї держави. «Для Австрії як безпосередньої сусідки України, — слушно відзначають Т. Осташко та Ю. Терещенко, — і мови не могло бути про сприяння перетворенню останньої на сильну й незалежну державу», тим більше — додаймо від себе — під німецьким протекторатом. Крім того, «берестейські переговори поставили у практичну площину переведення поділу Галичини, що загрожувало перспективам політичних домовленостей з поляками. Необхідно було також вирішувати питання про те, кому належить Холмщина, частково окупована австрійськими військами <...> Виснажена війною, переобтяжена проблемами внутрішньої перебудови, нестачі продовольства і сировини, Австро-Угорщина таємно від своїх союзників вела переговори з Антантою про сепаратний мир. Ось чому вона неохоче пішла на підписання Берестейського миру, зрештою, так і не ратифікувала його і денонсувала таємну угоду про поділ Галичини на польську та українську частини» [45].