Грушевський, Скоропадський, Петлюра

— безперервність історичного буття українського народу — доконаний факт;

— «істотною домінантою», яка визначає «динаміку національного відродження», є «українська національна ідея».

Сам М. Грушевський вичерпного несуперечливого визначення словосполучення «українська національна ідея» так і не дав — чи то за браком часу, чи то за відсутністю потреби. Натомість він «науково обґрунтував» інше поняття — «національна свідомість» («духовний фундамент», на якому «здійснюється національне відродження»). А «вирішальним контрапунктом, що сформулював і науково обґрунтував методологічні основи національного відродження в Україні, стала історична схема М. Грушевського»[40]. На думку Грушевського-науковця, в самій історії«діють три основні групи чинників: народ, територія і культура, що свідчить про поліфакторність історії». При цьому він вбачав «основу історії народу в традиціях та культурі, які акумулюють в собі основні вартості»[41], а саму культуру — «одним з найбільш стабільних чинників історичного прогресу». Із таких аксіоматичних тверджень цілком логічно випливав такий висновок: основними завданнями національного руху мають бути формування національної свідомості, поширення видавничої справи, засвоєння мови, створення національної школи, поширення освіти, розвиток літератури та літературного процесу[42].

Оскільки, на думку М. Грушевського, «історія подібна до незрівнянної епопеї, якою є похід людства до щастя і правди», остільки саме сучасна йому доба повинна була «ґрунтуватись на свідомості своєї солідарності з іншими, на подоланні індивідуалістичних тенденцій, адже солідарність є умовою успішного розвитку і прогресу як окремого народу, так і людства загалом». Саме «реалізація в суспільстві солідарних почуттів», вважав голова УЦР, є «шлях до правди, добра, щастя». Таким чином, підсумовував учений, основними тенденціями суспільного розвитку «є тенденції солідаризму та індивідуалізму»»[43]. Саме з цим теоретичним наробком на хвилі державного будівництва Михайло Сергійович Грушевський і заходився будувати незалежну, самостійну, соборну Українську державу. Власне, цим обмежувалися донедавна і знання про державницькі уявлення голови УЦР.