Надруковано в Бейруті

У день, коли лікарі вирішили вивести Абдаллу з коми, у якій він провів понад два місяці, вони запросили всю родину Карамів. Абдалла мимрив і говорив слабким голосом, на обличчі були бинти. Він попросив води, щоб утамувати спрагу, впізнав усіх одного за одним і спокійно запитав, що він тут робить. Йому повідомили, що він постраждав від вибуху, і він був останнім, хто дізнався про вбивство прем’єр-міністра. Абдалла став однією з випадкових жертв цього замаху, а також одним із свідків, чиї слова мали бути зафіксовані слідчим, хоч він і не міг розповісти багато про те, що сталося. Трохи згодом він пригадав, що його дружина була вагітна двома близнючками, і вона розказала йому, що вони з’явилися на світ і чекають на нього, щоб їх можна було охрестити й вибрати їм імена. А коли вона сказала, що одягла на ніжку однієї золотий браслет, щоб відрізняти її від сестри, він уперше всміхнувся. Його батьки були сповнені надії на його одужання і не могли стримати сліз, тож вийшли в коридор, а Персефона залишилася сидіти в палаті, заново знайомлячись із чоловіком.

Лікарі поставили йому нікелеву пластину в плече після того, як видалили плечовий суглоб і замінили на штучний. Щоку зашили численними хірургічними швами, взявши попередньо тканини зі стегна, і повідомили йому, що слід від рани на обличчі залишиться на довгі роки. Найскладнішою була операція з вилучення осколка, що застряг у лобовій частці мозку, між сочевицеподібним і хвостатим ядрами. Операція тривала десять годин. Потрібно було розширити отвір у черепі й вирізати клаптик шкіри у вигляді підкови. Після операції лікарі не могли точно знати, якої шкоди завдав осколок і як він вплинув на «вищі функції» мозку: вони чекали, що він опритомніє, повернеться до звичайного життя, і лише через місяць можна буде оцінити його стан.

Його відрихтували, причепурили, залишили пов’язку на правій щоці й відправили додому. Кімнату для гостей облаштували відповідно до його потреб і щоб полегшити тягар, що впав на його дружину, як казав він спочатку. До нього приставили медсестру, що супроводжувала його на довгому шляху до видужання, а Флер приносила двічі на день Сабін та Ніколь, щоб він цілував їхні ніжки та грався з ними, а їхній сміх заповнював кімнату. Його відвідували друзі: вони разом обговорювали події та будували передбачення щодо позиції Америки, оплакували обвал ставок банківських депозитів та цін на нерухомість, стежили за заявами Ірану й очікували кількох «важких місяців», після яких напруга спаде. У кімнаті його також навідав кремезний чолов’яга, якого всі називали Абу Хусейн. Він розповідав йому анекдоти, з яких сам перший і починав голосно реготати. Абдалла надавав великого значення цьому візиту, під час якого Абу Хусейна супроводжував і майстер Аніс. Вони навіть подзвонили Лутфі, батькові Абдалли, який знав гостя, щоб він теж приєднався до прийому та обміну новинами.