Перетворення націй. Польща, Україна, Литва, Білорусь 1569-1999

Ці статусні труднощі постали й перед самими білоруськими патріотами. Лише дехто з них шанобливо ставився до білоруських селян. Дунін-Марцінкевич, як і Чачот з Міцкевичем, все ще залишався просякнутим ранньомодерним патріотизмом колишньої Речі Посполитої, де польська була мовою політики та культури. Водночас Дунін-Марцінкевич був свідомий того, що й сама польська вже почала відігравати нову політичну функцію в нових політичних умовах. Попри наміри Міцкевича, той факт, що його поезії були написані польською, допомагав консолідувати мовний (етнічний) польський націоналізм[66]. Тоді як польська мова в Польщі рухалась «донизу», в Білорусі білоруські патріоти сподівались посунути білоруську «догори». Дунін-Марцінкевич розумів, що діалекти, якими розмовляли на територіях, де відбувалась дія «Пана Тадеуша», були білоруськими, і сподівався підняти цю мову на вищий рівень, щоб допомогти білоруському народові у Міцкевичевій Литві.

Інші проблеми лежали в політичній сфері, де ці письменники мали жити й творити. Тоді як поляки могли видавати «Пана Тадеуша» в оригіналі, а росіяни мали переклад російською, імперський цензор конфіскував переклад Дуніна-Марцінкевича на підставі того, що його видання використовувало латиницю, а не кирилицю[67]. Білоруська мова не була заборонена в цей час: просто її не можна було передавати на письмі латинськими (польськими) літерами. Проблема Дуніна-Марцінкевича полягала в тому, що назва на обкладинці його білоруського видання виглядала так, як вона виглядала б на польському — «Pan adeusz» — а не на російському виданні — «Пан Тадеуш». Литовські діячі розв'язали цю проблему співпрацюючи зі своїми співвітчизниками в Німеччині; Дунін-Марцінкевич не мав подібних можливостей, оскільки всі білоруси жили в Російській імперії. Серед них були сміливі білоруські діячі; існували діалекти, що могли би стати літературною мовою, і мешкали мільйони людей, які могли б навчитись читати нею. Проте в середині XIX ст. мало хто міг читати лише білоруською, видавати книжки для білорусів не було де, а на самі білоруські книжки не було попиту.