Алтин-толобас
- Автор: Акунин Борис Чхартишвили
- Серия: Пригоди Ніколаса Фандоріна #1
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 966-03-2176-7
- Переводчик: Виктор Сергеевич Бойко
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Алтин-толобас». Краткое содержание книги:
Магістр Ніколас Фандорін із «туманного Альбіону», відчувши поклик вітчизни не лише фібрами душі, а ще й унаслідок прочитання листа свого пращура до нащадків, одважується вирушити на пошуки легендарної Лібереї, так званої «бібліотеки Івана Грозного».
Середньовіччя з тортурами та забобонами, романтика жорстких реалій на зламі тисячоліть зіштовхують молодого вченого віч-на-віч із чиновником і кілером, колишнім «благородним» злочинцем і відчайдушною журналісткою, радником британського посольства й одразу кількома службами безпеки…
Події сьогодення та давнини, тісно переплітаючись між собою, створюють химерний калейдоскоп такої насиченості, що до кінця роману читач перебуває в очікуванні все нових і нових відкриттів, останнє з яких іще попереду.
— Зараз буде М'ясний ряд, — попередив купець і прикрив носа хусткою, надушеною лавандою.
Корнеліус хустки не заготував і тому ледве не задихнувся від жахливого смороду. Маленький майдан було заставлено дерев'яними лавами, на яких покотом лежали смердючі шматки м'яса. По них повзали зелені мухи, а по краях торгу, в бурих калюжах валялися купи протухлих тельбухів.
— Росіяни не коптять і не солять свіжину, лінуються, — прогугнявив із затиснутим носом Майєр. — А до гнилля вони байдужі, варять із нього капустяний суп під назвою stzchi та з задоволенням його поїдають.
Біля дерев'яної каплички метався зовсім голий чоловік, в самому фартушку на стегнах. Тряс довгою бородою, закочував очі, плювався в перехожих. На грудях у нього висів важкий чавунний хрест, жовте тіло все було у виразках.
Побачивши іноземців, жахливий чоловік закричав, завертівся навколо себе, а потім схопив із землі шматок нечистот (певно, власного витвору) і жбурнув у поважного пана Майєра, до того ж явив рідкісну влучність — попав купцеві у плече. Корнеліус змахнув було нагайкою, щоб як слід провчити нахабу, та купецький старшина схопив його за рукав:
— Ви з глузду з'їхали! Це blazchenni, щось подібне до мусульманського дервіша. Росіяни вшановують їх, як святих. Вдарите його — нас усіх розірвуть на шматки.
Він акуратно витер забруднену одежу, кинув запоганену хустку на землю. До клаптя тканини кинулися жебраки.
Інший приклад дивних уявлень росіян про святість Корнеліус побачив на сусідній вулиці. З церкви вийшов піп у повному облаченні, але такий п'яний, що ледве тримався на ногах. Лайнувся на перехожого, що той не досить низько вклонився, спочатку вдарив його мідним кадилом, потім збив шапку, схопив за волосся й давай до землі пригинати.
— Пияцтво тут гріхом не вважається, — стенув плечима Майєр. — А ось, дивіться, bojarin.
По самій середині вулиці їхав верхи бундючний пан, одягнений не по-літньому: в чудовій злототканій шубі, у високій, як димар, хутряній шапці. Біля сідла висів маленький барабан, і ошатний вершник розмірено стукав по ньому руків'ям нагайки. Чернь шарахалась убік, похапцем знімаючи шапки. За боярином їхали ще декілька верхівців, одягнених простіше.
— Навіщо він стукає? — запитав фон Дорн.
— Щоб відходили набік, давали дорогу. Від'їдемо й ми від гріха. Гей! — обернувся Майєр до своїх. — Убік! Пропустимо індика!
Капелюха Корнеліус знімати не захотів — багато честі. Боярин глянув на нього скоса крізь щілини припухлих очей, сплюнув. У Європі фон Дорн відхльостав би нечему рукавичкою по щоках — а далі шпага розсудить, але тут була не Європа, тому стерпів, тільки жовнами заграв.
За білою кам'яною стіною, що відгороджувала центральну частину міста від передмість, до каравану прив'язалася зграйка хлопчаків. Вони бігли обіч, спритно ухиляючись від нагайок і кричали щось хором.
Корнеліус прислухався, розібрав — повторюють одне і те ж.
— Що вони кричать? Що таке: «Nemetz kysch na kukui»?
— Вони кричать: «Іноземцю, вирушай на Кукуй», — посміхнувся Майєр. — Кукуй — це струмок, на котрім стоїть Іноземська Слобода. Там велено селитися всім іноземцям, і ви теж будете мешкати там. Шибеники кричать із пустощів, тут гра слів. «Кукуй» співзвучне російському слову, що означає соромітну частину тіла.
А незабаром надійшов час розставатися з добрими купцями.
— Нам ліворуч, заявляти товари. Вам же, пане капітан, он туди, — показав купецький старшина. — Бачите, над дахами башту з двоголовим орлом? В'їдете у ворота, й одразу праворуч буде Іноземський приказ. Тільки навпростець по вулиці не їдьте, обминіть он з того боку. Буде довше, зате безпечніше.
— Чому? — здивувався Корнеліус.
Вулиця, що вела до башти, була гарна, широка і, на відміну від усіх інших, майже безлюдна. Тільки біля високих воріт великого дерев'яного палацу стояла купка голодранців.