Ну чисто янгол!

— Чого це «забита»?! — пошепки обурилась я. — І чого всі модниці нашої школи такі в’їдливі й вреднючі?!

— Найлегший спосіб виділитися — втоптати в болото інших, от вони й викаблучуються… — важко зітхнувши, відгукнулася Ведмедик. — Знаєш, скільки разів мені доводилося втримувати Тамарку після уроку, щоб вона не зіштовхнулася в коридорі з цими дівчиськами та не почула, що вони говорять про всіх, крім себе? Тамарка в мене дівчинка гаряча, може й у бійку полізти, потім неприємностей буде… Роблю все можливе, аби тільки їй не трапилися ці «примадонни».

Я ще раз подивилася на наших «модниць». Теж мені, «мадонни»! Яскраво підведене око, ледь помітний рум’янець над вилицею, контур губів, який окреслює тільки ліву половинку рота… Жах! Пряма дорога в Голівуд на зйомки у фільмах жахів…

— Стій, стій, стій! — цієї миті відчайдушно заголосила Ведмедик. — Куди? Не смій!

У коридорі з’явилася Крючкова й рушила просто до тих сходів, біля яких крутились «модниці».

— Стій, кажу! Не туди! — намагалася навіювати їй янгол-охоронець.

— Це запис, Ведмедику, — м’яко нагадала я.

— Так? Ох, я зовсім забула! Точно, запис! Я ж отак одного разу вже Тамарку зупиняла! Саме тоді, коли Петруша тобою займався. Я тоді на мить усе-таки вирішила глянути, як там у реальному світі, й ледь устигла відвернути лихо від Тамарки.

І справді. Крючкова в екрані дзеркала раптом зупинилася, без жодних причин рвучко розвернулася, побачила Ангеліну та семимильними кроками рушила до неї.

— Ха! Салют! — Крючкова зі звичною силою буйвола, що розгулявся на просторі, привітно ляснула мого янгола по плечі.

— Салют! — у тон їй озвалась Ангеліна й на превеликий мій подив теж щосили ляснула долонею по Крючковській спині. Та (не спина, звичайно, а вся Тамарка) трішки відлетіла убік, поморщилася, потерла забите місце й ошелешено глянула на Ангеліну. Моя охоронниця вдала, наче нічого незвичайного у своїй поведінці не помічає.

— Але ж боляче, виявляється, — Тамарка поділилася своїми думками з простором і глибоко замислилася.