Небо над Іраном ясне [calibre 3.39.1]

        Для більшої ізоляції імама перевели в Бурсу. Всього він пробув в Туреччині 11 місяців, протягом яких написав багато листів родичам і духовенству. В завуальованій формі, цитуючи священні тексти, він нагадував про незмінність своїх переконань і закликав до опору. Також ним були написані два томи досліджень з мусульманського права.

        У Ірані в цей час, незважаючи на зусилля шахської охорони і численні арешти, духовенство в проповідях невпинно згадувало ім'я Хомейні. Створювалися підпільні бойові організації, член однієї з яких, Мохаммед Бохараї 22 січня 1965 року здійснив успішний замах на прем'єр-міністра Мансура, на місце якого шах негайно призначив свого поплічника Аміра Ховейду.

        Здавалося, можна було б запитати себе, чому шахські агенти просто не знищили Хомейні. В тому-то й справа, що все було зовсім непросто. Авторитет імама був настільки високий, що коли він за короткий час перетворився зі скромного викладача і духовного письменника в символ опору шахського режиму, його вбивство поставило би його в ряд шиїтських праведних мучеників і загрожувало загальним повстанням, яке очолили б десятки духовних і світських вождів, налаштованих в той час ще більш радикально. Ім'я його гриміло по всьому мусульманському світу, і протести проти його арешту і висилки сипалися з усіх боків, включаючи ректора знаменитого каїрського університету Аль-Азхар і генерального секретаря ООН У Тана.

        Шах усвідомлював загрозу, але поки лише робив спроби нейтралізувати вплив Хомейні. Під час другої річниці кривавих новорічних подій він знову наказав розстрілювати демонстрації.

        13 жовтня 1965 року імам Хомейні разом з сином Мустафою були вислані в Ірак. Турецький уряд не бажав більше бути причетним до переслідувань і грати роль тюремника. З іншого боку, шах найменше хотів повернення Хомейні до Ірану, де мав намір все-таки добитися спокою і, вислужуючись перед США, здійснити свою "білу революцію". Перевід імама в богословський центр священного міста шиїтів Неджеф виглядав пристойно, але, тим не менш, залишався вигнанням.

        Зробивши паломництво до гробниць праведних імамів в Казімейні, Саміррі та Кербелі, імам прибув в Неджеф, де була могила першого імама Алі. При зустрічі з представником президента Іраку, тоді ще Арефа, він відхилив запропоноване інтерв'ю і зустрічі, які передавалися би по радіо і телебаченню, підкресливши тим самим, що не хоче бути розмінним пішаком у політичній грі.

        Уже в листопаді він почав читати свій знаменитий курс лекцій з мусульманського права в богословському центрі при мечеті Шейха Ансарі в Неджефі. Дуже скоро красномовство і енциклопедичність знань Хомейні зробили свою справу. На лекції збиралося до 1200 слухачів, серед яких були не тільки студенти, а й вчені з самого Іраку, а також з Пакистану, Афганістану, Індії, країн Перської затоки, не кажучи вже про Іран. Його колишні учні хотіли в повному складі емігрувати до Іраку, але імам порадив утриматися від цього і зберегти дух богословських зборів, що існував при ньому в Ірані.