Єретики Дюни

Сонце Гамму сходило, а разом із ним ставало вищим захмарене небо, здіймалися вгору запахи трав і довколишнього лісу, видобуті та сконденсовані з ранковою вологою.

Дункан Айдаго стояв біля забороненого вікна, вдихаючи пахощі. Сьогодні вранці Патрін сказав йому:

— Тобі п’ятнадцять років. Можеш вважати себе молодим чоловіком. Ти вже не дитина.

— Це мій день народження?

Вони перебували в Дункановій спальні, Патрін саме при­йшов розбудити його і приніс склянку цитрусового соку.

— Я не знаю дня твого народження.

— Гхоли мають дні народження?

Патрін мовчав. Йому заборонялося розмовляти з гхолою про гхол.

— Шванг’ю каже, що тобі не можна відповідати на це питання, — промовив Дункан.

Патрін заговорив з помітним збентеженням:

— Башар просив передати, що цього ранку твоє тренування почнеться із запізненням. Він хоче, щоб ти виконував вправи для ніг і колін, аж доки тебе не покличуть.

— Я робив їх учора!

— Я лише передаю накази башара. — Патрін узяв порожню склянку й залишив Дункана самого.

Дункан швидко вдягнувся. Його чекали на сніданок у гарнізонному кафе. Та бодай їх! Він не потребує їхнього сніданку. Чим зайнятий башар? Чому не міг вчасно розпочати заняття? Вправи для ніг і колін! Аби лише дати йому якесь заняття, бо в Теґа з’явилося несподіване доручення. Розсердившись, Дункан вибрав заборонену дорогу до забороненого вікна. Хай тих клятих охоронців покарають!

Він виявив, що пахощі, які струменіють крізь відчинене вік­но, чимось йому знайомі, та не міг піймати спогадів, які чаїлися на краю його свідомості. Знав, що це спогади. Лякали його, але й притягували — це немов ходити по краю прірви чи відкрито збунтуватися проти Шванг’ю. Він ніколи не ходив по краю прірви й не бунтував відкрито проти Шванг’ю, але міг таке уявити. Досить йому було побачити у фільмокнизі голограму стежки на краю прірви, як його шлунок стискався. А щодо Шванг’ю, то він часто уявляв гнівний непослух, і фізична реакція була такою ж.

«У моїй свідомості є хтось інший», — подумав він.

Не лише у його свідомості — у його тілі. Він відчував у собі інші переживання, інший досвід, наче, щойно прокинувшись, знав, що бачив сон, але не міг його згадати. Цей сон був відлунням знання, якого він не міг мати.

А все-таки мав.

Міг назвати деякі дерева, пахощі яких вдихав, але цих назв не було в бібліотечних записах.

Заборонене вікно було забороненим, бо містилося у зовнішній стіні Твердині й могло бути відчиненим. Часто бувало відчиненим для провітрювання, як зараз. До вікна можна було дістатися з його кімнати, видряпавшись на поруччя балкона і пролізши крізь вентиляційну шахту складського приміщення. Він навчився це робити, не потурбувавши ні поруччя, ні складського приміщення, ні вентиляційної шахти. Доволі рано довідався, що ті, хто тренувався у Бене Ґессерит, уміють читати найдрібніші знаки. Сам умів прочитати деякі знаки завдяки наукам Теґа й Люцілли.

Стоячи у глибині тіней верхнього коридору, Дункан зосередився на хвилях зарослих лісом гірських схилів, на кам’яних піках, що здіймалися над ними. Ліс здавався йому привабливим, а у вершинах було щось магічне. Легко було уявити, що туди ніколи не ступала людська нога. Як добре там загубитися, бути лише самим собою і не перейматися, що в ньому живе хтось інший. Якийсь чужак.

Зітхнувши, Дункан обернувся і тією ж таємною дорогою повернувся до своєї кімнати. Тільки знову опинившись у її безпечному прихистку, міг дозволити собі сказати, що зробив це ще раз. Нікого не буде покарано за його вилазку.