Зелений дім

— Але ж я не така, як вони, мати, — сказала Боніфація. — Мати Анхеліка і ти завжди кажете, що я вже вийшла з темряви, вже цивілізована. Куди ж я піду, я не хочу стати знову дикою, божа матір була доброю, правда? Будь милостивою, будь доброю, для мене ти — як божа матір.

— Підлабузництвом мене не купиш, я не мати Анхеліка, — промовила ігуменя. — Якщо відчуваєш себе цивілізованою і християнкою, то чому дозволила втекти дівчаткам? Чому не потерпала, що вони знову стануть язичницями?

— Таж їх знайдуть, мати, — сказала Боніфація. — Побачиш, жандарми їх приведуть. Я не винна, що інші теж утекли. Вони вибралися на подвір’я й пішли геть, я навіть до ладу не втямила, що коїться, мати, повір, зі мною щось трапилось.

— Ти здуріла, — вигукнула ігуменя. — Просто схибнулася, бо як можна не втямити, що вони вислизають у тебе з-під носа!

— Ні, ще гірше, мати, бо тієї хвилини я стала такою самою поганкою, як ті дві з Чікаїса, — мовила Боніфація. — Згадую про це, і мене охоплює жах, ти повинна молитися за мене, я хочу спокутувати це, мати.

Дівчинка жує, не відводячи руки від вуст, — проковтне один шматочок банана і відкусує наступний. Відгортає своє волосся, і тепер воно двома пасмами охоплює обличчя, видніється колечко в носі, яке погойдується від руху щік. Вона пильно стежить за Боніфацією й різко хапає за волосся меншу дівчинку, що притислася до її грудей. Потім вільною рукою сягає тарілки, бере банан, а тоді, потягши подружку за волосся, змушує її повернути голову. У цієї ніс не проколотий, повіки стулені, схожі на два набухлі шкіряні мішечки. Рука опускається, підносить банан до її стулених вуст, які ще дужче стискаються, недовірливо і вперто.

— А чому ти не повідомила мені про те, що сталося? — спитала ігуменя. — Ти сховалася в каплиці, бо знала, що чиниш зле…

— Я боялась, але не тебе, мати, лише саму себе, — відповіла Боніфація. — Мені здавалося, що то лихий сон, коли вони зникли, тому я й увійшла до каплиці. Я казала собі, що то неправда. Вони не пішли, нічого не сталося, мені все це наснилося. Скажи, що не виженеш мене, мати.

— Ти сама себе вигнала, — мовила ігуменя. — Ми дбали про тебе, як ні про кого іншого, Боніфаціє. На все життя ти могла залишитеся в місії. Але тепер, коли повернуться дівчатка, я не зможу тебе тут бачити. Мені теж шкода тебе, хоча ти й погано вчинила. Я знаю, матері Анхеліці також буде вельми прикро. Але для місії буде ліпше, якщо ти підеш звідси.

— Залиш мене як служницю, тільки про це благаю тебе, мати, — сказала Боніфація. — Я вже не опікуватимусь вихованками. Лише замітатиму і виноситиму сміття, допомагатиму матері Гризельді на кухні. Благаю тебе, мати.

Та, друга, впирається: напружено, із заплющеними очима; вона закушує губи, але пальці першої невблаганно натискають, пробують розтулити їх. Дівчатка спітніли у цій боротьбі, пасма волосся прилипли до лискучої шкіри. І раптом вони перестають вовтузитись. Пальці швидко вкладають до розтулених вуст шматки вже розчавленого банана, дівчинка починає жувати. Разом з бананом їй до рота потрапили кінчики волосся. Боніфація вказує на це порухом голови тій, що з колечком, та піднімає ще раз руку, пальці хапають сплутані волосини і делікатно їх виймають. Дівчинка, що лежить, ковтає їжу — видно, як на шиї здіймається й опадає кадик. Через кілька секунд знову розтуляє вуста й чекає з заплющеними очима. Боніфація і та, з колечком, дивляться одна на одну при світлі каганця. Раптом обидві водночас посміхаються.