Зелений дім

Боніно Перес: спитай в отого Хума, скільки їм платять за кілограм живиці. Перекладач починає вити, вимахує руками, плює, а Хум слухає мовчки, тримаючи схрещені руки на грудях. На зеленавих щоках у нього два наколотих червоних хрестики, на квадратному носі витатуйовано три риски, тоненькі, немов травинки, Хум поважний, урочистий. Уракуси, що стовпилися на галявині, стоять нерухомо, сонце палить дерева й хижки тубільців. Перекладач замовкає, а Хум і маленький дідок жестикулюють, гарчать, бурмочуть, і тоді перекладач: вони кажуть, що за каучук вищої якості — два солі, середньої — один соль за кілограм. А Теофіло Каньяс, кліпаючи очима: невже так дорого? І Боніно Перес: от бачиш, брате, чорт їх забирай, ну й сволота, — і до перекладача: скупники погані перуанці, вони продавали каучук по двадцять солів за кілограм, кляті скупники збиткуються над вами, не давайте себе обдурювати, привозьте каучук і шкіри до Ікітоса, жодної торгівлі з тими скупниками не ведіть, переклади їм. А перекладач: сказати їм це? І Боніно: так, скупники їх обкрадають. Так сказати? А Теофіло: так, так. Лихі перуанці, так сказати? І що скупники збиткуються над ними? А Боніно й Теофіло: так, так, негідники, злодії, лихі перуанці, нехай не дають себе обдурювати, перекладай їм це. Перекладач гарчить, виє, спльовує і Хум гарчить, виє, спльовує, б’є себе в груди, шкіра в нього покрита глибокими зморшками, і перекладач: Ікітос ніколи не приходить, скупник Ескабіно приїжджає, він привозить ножі, мачете, матерію, — а Теофіло Каньяс: ну й ну, брате, вони думають, що Ікітос — це людина, не дійдеш з ними згоди, Боніно, — а перекладач: вони кажуть, міняє на каучук. Боніно Перес підходить до Хума й показує на ніж, що стирчить у того з-за пояса: побачимо, скільки кілограмів каучуку він дав за нього, запитай його про це. Хум виймає ніж, підносить його вгору, сталеве лезо блищить на сонці, Хум зухвало сміється, сміються й уракуси, що стоять позаду, витягають ножі, підносять теж угору, сонце виграє на лезах, а перекладач: ніж Хума коштував двадцять каучукових кульок, інші — десять, п’ятнадцять, — і Теофіло Каньяс: ось що брате, я хотів би повернутися до Ліми. У мене лихоманка, Боніно, а цих несправедливостей і цих людей, які нічого не розуміють, з мене вже досить, краще забути про це. І Боніно Перес, рахуючи на пальцях: чуєш, Теофіло, з рахунками я завжди мав клопіт, здається, виходить щось близько сорока солів за ніж Хума. І перекладач: чи говорити, чи перекладати? — а Теофіло: ні, — а Боніно: скажи їм, що скупник негідник і що той ніж не коштує навіть однієї кульки каучуку, такі ножі на смітник викидають, скажи, що Ікітос не скупник, а місто, до нього треба плисти вниз, по ріці, вниз по Мараньйону, нехай завозять туди каучук, продають його там у сто разів вигідніше, купують собі ножів та всього іншого, скільки захочуть. І перекладач: погано зрозумів, нехай сеньйор скаже повільніше, — а Боніно: він правий, треба, старий, пояснити все спочатку, не панікуй, Теофіло, і, можливо, вони послухають нас…