Вінні-Пух та його друзі

На ранок п'ятого дня Крістофер Робін побачив, що вода остаточно оточила його звідусіль, і він зрозумів, що вперше у своєму житті опинився на справжньому острові. Це, звісно, було дуже й дуже цікаво...

І саме цього ранку десь із-за води прилетіла Сова, аби спитати, як ся має її друг Крістофер Робін.

– Диви, Сово,– сказав Крістофер Робін,– правда, чудово? Я живу на острові!

– Атмосферні умови останнім часом дуже несприятливі,– сказала Сова.

– Що, що?

– Увесь час дощило,– пояснила Сова.

– Еге,– сказав Крістофер Робін.– Ще й як.

– Повінь досягла безпрецедентно високого рівня.

– Чого, чого?

– Я кажу – води довкола багато,– пояснила Сова.

– Атож,– погодився Крістофер Робін,– води багато.

– Однак прогноз поліпшується...

– Ти бачила Пуха?

– Ні. Прогноз...

– Сподіваюся, він живий і здоровий,– сказав Крістофер Робін.– Я трохи непокоюся за нього. Напевне, й Паць разом із ним. Як ти гадаєш, Сово, в них там усе гаразд?

– Гадаю, що так. Бачиш, прогноз показує...

– Ти б злітала та подивилася, як вони там. Бо, сама знаєш, у Пуха в голові тирса, і він може встругнути якусь дурницю, а я його дуже люблю, Сово. Розумієш?

– Дуже добре,– сказала Сова.– Я лечу, щоб негайно повернутися. – І вона полетіла.

Невдовзі Сова повернулася.

– Пуха там нема,– сказала вона.

– Нема?

– Він був там. Він сидів на гілляці свого дерева з дев'ятьма глечиками меду. Але тепер його там нема.

– Пуше, любий мій! – з розпачем вигукнув Крістофер Робін. – Де ж ти тепер є?

– Я тут! – відповів за спиною буркотливий голос.

– Пуше!

І вони кинулися один одному в обійми.

– Як ти сюди потрапив, Пуше? – спитав Крістофер Робін, коли зміг знову заговорити.

– Своїм кораблем,– гордо відповів Пух.– Я одержав у пляшці Дуже Важливе Повідьомлення, але в очі мені потрапила вода, і тому я не зміг його прочитати. Отож я й привіз його до тебе своїм кораблем!

Із цими словами він урочисто передав Крістоферові Робіну папірця.

– Та це ж від Паця! – вигукнув Крістофер Робін, прочитавши послання про повінь, яка оточила Паця з усіх усюд.

– А про Пуха там нічого нема? – спитав ведмедик, зазираючи Крістоферові Робіну через плече.

Крістофер Робін прочитав послання вголос.

– А-а, то всі оті "П" були Паці? А я гадав, що то були Пухи, – похнюпився Пух.

– Треба негайно його рятувати!.. Я ж був певен, що він із тобою, Пуше... Сово, ти можеш принести Паця на спині?

– Не певна,– сказала Сова після тривалих роздумів.– Є сумнів, щоб моя система заплічних м'язів спромоглася...

– А можеш хоч негайно до нього полетіти і попередити, що порятунок близько? А ми з Пухом тим часом подумаємо, як його врятувати, і прибудемо туди якнайшвидше!.. Ой Сово, прошу тебе, не розводь балачок, лети, не барися!

І, все ще обмірковуючи те, що вона хотіла повідомити, Сова полетіла.

– А тепер, Пуше,– сказав Крістофер Робін,– де твій корабель?

– Мушу сказати, – пояснив Пух дорогою до краю острова,– що це не зовсім простий корабель. Іноді він корабель як корабель, а іноді – справжня біда... Залежно від того...

– Залежно від чого?

– Ну, від того – зверху я, а чи знизу. На ньому чи під ним.

– Ого! А де ж він?

– Ондечки! – сказав Пух і гордо показав на "Плавучого Ведмедя".

Гай-гай!.. Це було зовсім не те, що Крістофер Робін сподівався побачити. Але що довше він дивився на "Плавучого Ведмедя", то більше чудувався, який же хоробрий та розумний ведмедик оцей Вінні-Пух! І що більше Крістофер Робін про це думав, тим скромніше дивився в землю Пух, мовби показуючи усім своїм виглядом, що в цьому нема нічого надзвичайного.

– Тільки ж цей твій корабель надто малий для нас двох,– сумно сказав Крістофер Робін.

– Для нас трьох – із Пацем,– докинув Пух.

– Тоді він іще менший. Що ж нам робити, ведмедику, як нам діяти, друже мій Пуше?

І тоді цей ведмедик, цей Пух, цей Вінні-Пух, цей Д. П. (Друг Пацика), П. К. (Приятель Кролика), В. П. (Відкривач Полюса), Р. І. та В. X. (Розрадник Іа та Відшукувач Хвоста) – одне слово, наш славний Вінні-Пух, сказав таку мудру річ, що Крістофер Робін тільки витріщив очі й роззявив рота, дивуючись, чи й справді перед ним той самий ведмідь із тирсою в голові, якого він так давно знає і любить.

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

_ ?

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

– ??

– Ми попливемо на твоїй парасольці,– сказав Пух.

– !!!

І Крістофер Робін одразу зрозумів, що це й справді можливо!.. Він розчахнув свою парасольку й опустив її на воду догори ручкою. Парасолька попливла, але загойдалася. Пух, умостившись посеред парасолі, вже було намірився сказати, що все просто чудово, та виявилося, що чудово не все, і після короткочасного купання, якого Пух анітрохи не прагнув, він убрід повернувся до Крістофера Робіна. Після цього вони сіли в парасольку одночасно, і парасолька більше не гойдалася.

– Нехай цей корабель називається "Пухова Мудрість", – сказав Крістофер Робін, і "Пухова Мудрість" повним ходом рушила в південно-східному напрямі, час від часу плавно обертаючись.

Можете собі уявити, як зрадів Паць, коли нарешті побачив Корабель!..

Багато-багато років потому він любив згадувати, в якій страшній небезпеці він був під час того жахливого потопу, хоча єдина справжня небезпека загрожувала Пацеві лише в останні півгодини його водяного ув'язнення, коли Сова вмостилася на гілці його дерева і, щоб розважити друга, стала розповідати йому довжелезну пригоду з її Тіткою, яка одного разу помилково знесла чаїне яйце... Бідний Паць, що слухав Сову, висунувшись із віконця, вже втратив усяку надію дочекатися її закінчення і став помалу засинати і, що цілком природно, почав повільно вивалюватися з вікна; але, на щастя, якраз у ту мить, коли він уже повис над водою на самих лише задніх ратичках, Сова пронизливо й голосно скрикнула, показуючи, з яким жахом скрикнула її Тітонька, коли розгледіла, що яйце справді чаїне, і Паць прокинувся, та вчасно встиг шмигонути назад, перелякано пробелькотівши: "Ох, як цікаво! Невже це правда?.."

Отож можете собі уявити Пацеву радість, коли він нарешті побачив славний Корабель "Пухова Мудрість" (Капітан – К. Робін, Перший Помічник – В.-Пух), що наближався з моря йому на порятунок, а К. Робін і В.-Пух, у свою чергу...

Власне, на цьому вся ця пригода й закінчується, а я так стомився від останнього речення, що хочу вже також відпочити.