Вінні-Пух та його друзі
- Автор: Милн Алан Александр
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Год: © Видавництво Івана Малковича \'\'А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА\'\'
- ISBN: 966-7047-35-0
- Переводчик: Солонько Леонід
- Жанр: Детская проза
Электронная книга - «Вінні-Пух та його друзі». Краткое содержание книги:
Пух попрощався з Кроликом і заквапився до пацевої хатки.
Паць сидів на ґанку і, заплющивши очі, гадав на ромашці, аби точно дізнатися – любить, не любить, плюне чи поцілує. Вийшло, що плюне, і тепер він силкувався згадати, на кого ж він загадав, – тільки б не на Пуха.
Цієї миті перед ним і вигулькнув Пух:
– Гей, Пацику! – захекано сказав Пух.– Ми йдемо в ех-спотикцію. Усі, всі. І беремо про... про... їзію. Одне слово, харчі. Треба щось там відкрити.
– Що відкрити? – злякано спитав Паць.
– Та щось таке, що відкривають.
– Не дуже люте?
– Крістофер Робін нічого не казав про лютість. Він тільки сказав, що в нього є, як його... е... е... ко... си...
– "Коси" я не боюся, – серйозно сказав Паць.– Я боюся тільки вовка. Та якщо з нами йде Крістофер Робін, тоді я зовсім нікого не боюся!
Незабаром усі-всі зібралися біля хатки Крістофера Робіна, і "ех-спотикція" почалася. Попереду виступали сам Крістофер Робін і Кролик, за ними Паць та Пух, далі Кенга з Крихіткою Ру в кишені й Сова, ще далі – Іа, а в самому кінці, витягнувшись довгою вервечкою, тюпали всі Кроликові Родичі та Знайомі.
– Я їх не запрошував,– ніби між іншим пояснив Кролик.– Вони самі взяли та й прийшли. Вони завжди так. Нехай собі спотикаються в самому кінці, за хвостом Іа.
– Мушу сказати,– озвався Іа,– що це неподобство. Ось що це таке! Я взагалі не збирався йти в цю... е... е... скопицію... чи як там Пух її назвав. Я прийшов тільки з почуття обов'язку. Та все ж, бачте, я тут, і якщо я повинен іти в кінці е... е... зкопитії – ви розумієте, про що я кажу,– то й дозвольте мені йти в кінці. А коли я щоразу, як мені захочеться трохи посидіти й відпочити, матиму клопіт розчищати собі місце від цієї дрібноти – Кроликових Родичів та Знайомих, то це вже буде не е... е... ступиція – чи як там на неї кажуть, – а просто метушня й мішанина. Ось що я мусив сказати.
– Я розумію Іа-Іа,– сказала Сова.– Якщо ви мене спитаєте...
– Я нікого ні про що не питаю,– перебив її Іа-Іа.– Навпаки, я сам усе всім пояснюю. Можете шукати Північний полюс, а можете відпочивати, сидячи на мурашнику. Мені байдуже.
Та тут з переднього ряду колони залунали вигуки.
– Уперед! Уперед! – кричав Крістофер Робін.
– Уперед! – гукали Пух і Паць.
– Уперед! – підгукувала їм Сова.
– Рушили! – сказав Кролик.– Я мушу бігти.
І він пострибав попереду "ех-спотикції", щоб крокувати поруч із Крістофером Робіном.
Так вони вийшли в похід до полюса. І по дорозі всі весело гомоніли про се та про те – всі, окрім Пуха, який саме складав пісню.
– Ось і початок,– сказав він Пацеві, коли початок був готовий.
– Початок чого?
– Моєї пісні.
– Якої пісні?
– Цієї самої.
– Якої?
– Якщо ти послухаєш, то все почуєш.
– А звідки ти знаєш, що я не слухаю?
На це Пух не знайшов, що сказати, і тому почав співати:
– Тс-с! – сказав Крістофер Робін, обернувшись до Пуха.– Ми якраз наближаємося до небезпечного місця!
– Тс-с! – сказав Пух, хутенько обернувшись до Паця.
– Тс-с! – сказав Паць Кензі.
_ Тс-с! – сказала Кенга Сові, а Крихітка Ру кілька разів підряд сказав "Тс-с! Тс-с! Тс-с!" самому собі.
– Тс-с! – сказала Сова Іа-Іа.
– Цитьте! – сказав Іа-Іа страшним голосом усім Кроликовим Родичам та Знайомим, і ті стали квапливо казати одне одному "Цить! Цить! Цить!", аж поки дійшло до останнього.
А останній (найменший із Кроликових Родичів та Знайомих) так перелякався, подумавши, що вся "ех-спотикція" тільки йому каже "Цить!", що вмить зарився в землю і просидів там униз головою два дні, поки нарешті упевнився, що небезпека минула. Потому він чимдуж подався додому й більше ніколи не витикався з-під маминої спідниці.
Його звали Кульчин Синок.
"Ех-спотикція" доспотикалася до річки, яка весело крутилася й перекидалася поміж високих скелястих берегів, і Крістофер Робін враз розпізнав, яка тут могла критися небезпека.
– Отут,– пояснив він,– найзручніше місце для схрону.
– Для якого хрону? – шепнув Пух Пацеві.– Того, від якого свербить у носі?
– Мій любий Пуше,– поблажливо сказала Сова,– невже ти не знаєш, що таке схрон?
– Сово,– сказав Паць, суворо зиркнувши на неї,– адже Пух шепочеться зі мною, а не з тобою, і тобі не варто...
– Схрон,– сказала Сова,– це місце, де щось ховають або ховаються, – сказати б, несподівана схованка.
– Так само,– сказав Пух,– як баночки з хроном іноді несподівано...
– Схрон, як я саме хотів пояснити Пухові,– сказав Паць,– це місце, де ховаються...
– Якщо хтось сховається, а тоді зненацька наскочить на тебе, – це й означає, що він вискочив зі схрону,– сказала Сова.