Корабель приречених
- Автор: Крупкат Гюнтер
- Год: 1960
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: З. П. Кундіренко
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Корабель приречених». Краткое содержание книги:
Цей епізод наштовхнув німецького письменника Гюнтера Крупката на думку написати художній твір про трагічну долю «Титаніка» та його пасажирів. Так з'явилася цікава, побудована в основному на документальних матеріалах повість «Корабель приречених».
Едвард сам собі дивувався: як він не дав ляпаса цим світським бонвіванам[10]? Адже вони говорили про Бетті, про його Бетті! Але чи мав він право влаштовувати скандал? Кашбарн, звичайно, був би дуже незадоволений, і тоді все загинуло б. Лорд Хакслі похапцем випив бокал шампанського, щоб розвіяти неприємні думки. Метнувши на нього погляд, мимо пройшов Кашбарн.
Едвард накинув на плечі Мерджері дорогу хутряну накидку і разом з нею вийшов з бару. Міс Кеннеді була в якомусь солодкому сп'янінні і весь час тихенько сміялась. Вони вже були біля її каюти, коли в дівчини виникла думка прогулятися по палубі.
— Це неможливо, міс Мерджері! Треба приберегти сили на завтра, інакше в нас нічого не вийде з грою в теніс. Крім того, я обіцяв вашому татові…
— Ах, тато… Що йому до цього… Старий буркотун…
Едвард посміхнувся.
— Хто цьому повірить?
— Слово честі!
— Слово честі після вина нічого не варте, маленька міс.
— Значить, ви мені не вірите? — надула вона губки.
— Повірю лише в тому разі, коли ви дасте мені що-небудь в заклад. Скажімо… оцей браслет.
Вона поглянула на сяючу брильянтову прикрасу і голосно розсміялася.
— Будь ласка, візьміть! Тепер ви задоволені, невірний Хома? Тільки не кажіть мамі. Вона лаятиме мене.
— Ні в якому разі! Якщо завтра ви будете на місці в точно призначений час, я урочисто поверну вам браслет. Якщо ні… я віддам його мамі. А тепер на добраніч, міс Мерджері!
Вона потяглась до його губ.
— Не тут! — прошепотів він і, поцілувавши їй руку, зник.
Глибоко зітхнувши, Мерджері обернулась до дверей каюти і обережно відчинила їх. Вимкнувши світло, вона, не роздягнувшись, кинулась на ліжко. З суміжної каюти доносилося гучне хропіння старих Кеннеді.
Едвард спокійно крокував по безлюдній палубі. Під відкритим небом було прохолодно, і він підняв комір пальта. Знизу, з бару, долинала музика. Десь грюкнули двері, задзвонив дзвоник. Потім знову стало чути тільки одноманітний глухий шум машин. Едвард глянув на море, там була чорна ніч.
Раптом коло нього, наче з-під землі, виріс Кашбарн.
— Ну?
Едвард засміявся.
— Думаю, ви виграєте у цій суперечці.
— Дістали браслет?
— Ось він!
— Дуже добре! Чудова річ! Вона мені зразу впала в очі, — Кашбарн милуючись повертав браслет на всі боки. — Ви знаєте, скільки він коштує? П'ятдесят тисяч доларів! Мені хочеться докладно розглянути цю прекрасну роботу.
— Вранці я неодмінно мушу повернути браслет, містер Кашбарн.
— Ясна річ. Дозвольте мені помилуватися ним тільки одну ніч. Я його сховаю в надійному місці. — Він поклав браслет у кишеню і посміхаючись глянув на Едварда. — Це було дуже важко?
— Ніскільки.
— Хіба я не казав… Тільки не закохайтесь!
— Що ви, містер Кашбарн! Маленька Кеннеді ще гусеня. Дуже потішна, і більш нічого.
— Наречена з мільйонами не буває гусеням.
— Я не продаюся.
— Чудово!
— Що робить Бетті?
Вона спить. А взагалі цілком щаслива.
Ви певні?
— Навіщо так турбуватися? Думаєте, я охоронятиму свою сестру гірше, ніж ви коханку?
— Я байдужий до всіх жінок, крім Бетті. Ви це знаєте!
— Безперечно, це вже я знаю, — іронічно промовив Кашбарн.
Ранком погода поліпшала. Поміж хмарами, що швидко мчали по небу, часом з'являлося неяскраве весняне сонце. Качка була не такою сильною, як уночі. Новий день почався радісно й безтурботно. Пасажири першого класу, по-домашньому снідаючи в сонячних салонах, складали плани на день. Перед обідом можна буде пограти в що-небудь на А-палубі чи погуляти, а після обіду піти на концерт або у Віденське кафе.
— Мені треба до перукаря.
— А мені — купити дещо в магазинах.
— В усякому разі побачимося сьогодні ввечері в театрі.
Едвард стояв біля тенісних кортів у білому спортивному костюмі з букетом блідо-рожевих гвоздик. Мерджері прийшла точно в умовлений час.
— Хелло, лорд Едвард! Що ви тепер скажете?
— Бажаю вам чудового доброго ранку. Сподіваюсь, ви добре відпочили після вчорашнього вечора? — сказав він усміхаючись і вручив їй букет.
Дівчина заховала обличчя в квітах.
— Я вчора дуже погано поводилася?
— У мене лишились тільки спогади про чудовий вечір з однією милою молодою міс, яка під заклад пообіцяла мені прийти сьогодні грати в теніс без запізнення. Вона стримала обіцянку. Будь ласка! — Едвард дістав браслет і надів їй на руку. — Це для мене було втіхою в самотню ніч.
Її очі-незабудки заблищали.
10
Бонвіван (фр. bon Vivant) — у буржуазно-дворянському середовищі — людина, яка любить пожити собі на втіху, гуляка, весельчак.