По багряному сліду

— Молодець, — сказав Холмс ласкаво. — Чому б вам не завести таких у Скотленд-Ярді? — звернувся він до гостей, виймаючи пару стальних наручників із шухляди в столі. — Гляньте, як добре працює пружина. Вони замикаються в одну мить.

— І стара модель досить добра, — зауважив Лестрейд, — аби тільки було на кого їх надівати.

— Чудово, чудово, — усміхнувся Холмс. — Візник допоможе мені перенести чемодани. Покличте його, Віггінс.

Я був здивований, що мій приятель говорив так, наче справді мав намір кудись їхати. Адже він мені нічого про це не говорив. Він витяг невеликий чемодан і почав його перев'язувати. Поки він порався коло чемодана, в кімнату ввійшов візник.

— Допоможіть мені затягти тут, кебмен, — сказав Холмс; пораючись коло чемодана і не підводячи голови.

Той підійшов, насупившись, і неохоче простяг руки, щоб допомогти. В цю мить різко клацнув метал, і Шерлок Холмс рвучко випростався.

— Джентльмени! — вигукнув він, виблискуючи очима. — Дозвольте представити вам містера Джефферсона Гоупа, вбивцю Еноха Дреббера і Джозефа Стенгерсона.

Все це сталося так блискавично, що я не встиг збагнути, в чому річ. У мене лишився яскравий спогад про цю хвилину, про торжествуючий вигляд Холмса і дзвінкий звук його голосу, про приголомшений і дикий вираз на обличчі візника, коли він люто поглядав на блискучі наручники, що ніби якимось чудом з'явилися в нього на руках. На якусь мить ми всі закам'яніли. Аж ось наш полонений з несамовитим ричанням вирвався з цупких обіймів Холмса і кинувся у вікно. Посипалося скло, рама вилетіла, але раніше ніж він встиг вискочити, Грегсон, Лестрейд і Холмс накинулись на нього, мов хорти, його втягли назад до кімнати, і почалась жахлива колотнеча. Він був такий дужий і розлютований, що раз по раз відкидав нас усіх чотирьох. Бився він одчайдушно, ніби в нападі епілепсії, його обличчя і руки були страшно порізані осколками скла, але втрата крові не зменшила його опору. Лише тоді, коли Лестрейдові вдалося схопити його за галстук і здавити горло, він зрозумів, що боротьба марна. Та й тоді ми не відчували повної безпеки, аж поки не зв'язали йому ще й ноги. Нарешті ми, вкрай стомлені, задихані, звелися на ноги.

— Тут його кеб, — сказав Шерлок Холмс. — На ньому відвеземо вбивцю до Скотленд-Ярду. А тепер, джентльмени, — продовжував він з приємною усмішкою, — ми дійшли до кінця нашої маленької таємниці. Можете запитувати мене про що тільки хочете, я запевняю вас, що не відмовлюсь відповісти.

Кінець першої частини.