По багряному сліду

Останнє твердження видалось мені більш ніж дивовижним — я ледве міг повірити, що Холмс був у тверезому стані. Але ж на доказ правильності його припущення лежав мертвий пес. Мені здавалося, що туман у моїй голові поступово розсіюється, і до мене почала потроху доходити істина.

— Все це здається вам дивним, — продовжував Холмс, — бо вам не вдалося на самому початку розслідування збагнути важливість одного справжнього ключа до таємниці, даного вам. Мені це вдалося, а все, що сталося потім, підтвердило моє початкове припущення і по суті було його логічним наслідком. Отже, те, що бентежило вас і ще більше затемнювало справу, прояснювало її для мене і підтверджувало мої висновки. Це помилка — ототожнювати заплутане з таємничим. Найпростіший злочин часто є найбільш загадковим, коли в ньому нема ніяких особливих прикмет, з яких можна було б виходити. Це вбивство було б набагато важче розслідувати, якби тіло жертви було знайдене десь на бруку без усіх тих незвичайних і сенсаційних супровідних обставин, які зробили його винятковим. Незвичайні деталі, замість того, щоб ускладнити справу, насправді спрощують її.

Містер Грегсон, який слухав цю промову дуже нетерпляче, не міг далі витримати.

— Слухайте, містер Холмс! — сказав він. — Ми ладні визнати, що ви мастак і що у вас є свої методи роботи. Але ж ми хочемо зараз чогось більшого, ніж гола теорія та проповіді. В даному випадку треба схопити цю людину. Я дав своє пояснення фактам і, здається, помилився. Молодий Шарпантьє не міг брати участі в цьому другому ділі. Лестрейд вислідив Стенгерсона і, виходить, також схибив. Судячи з ваших натяків, ви; здається, знаєте більше від нас. Тож ми маємо право, нарешті, спитати у вас прямо, що ви знаєте про цю справу. Чи можете ви назвати ім'я вбивці?

— Мені здається, сер, Грегсон має рацію, — підтримав Лестрейд. — Ми обидва пробували, і в обох не вийшло. За цей час, що я сиджу в цій кімнаті, ви не раз говорили, начебто маєте всі потрібні докази. Певно, ви далі не будете ховатися з ними?

— Найменше зволікання з арештом убивці, — зауважив я, — дасть йому можливість вчинити ще якийсь злочин.

Притиснутий отак всіма нами, Холмс завагався. Він продовжував ходити взад і вперед по кімнаті з опущеною головою і насупленими бровами, як завжди, коли глибоко замислювався.

— Більше убивств не буде, — промовив він нарешті, раптово спинившись і дивлячись прямо на нас. — Цю думку можете зовсім викинути з голови. Ви спитали, чи знаю я ім'я вбивці. Так, знаю. Та самого цього знання недосить, важливіше — зуміти схопити його. Це я сподіваюся зробити зовсім скоро і гадаю, що своїми силами. Але завдання це не з простих, бо ми маємо справу з хитрою і одчайдушною людиною, у якої є не менш спритний спільник — у чому я мав нагоду переконатись. Поки вбивця не знає, що ми натрапили на його слід, є деякі шанси схопити його; але, якщо у нього з'явиться найменша підозра, він змінить ім'я і в одну мить загубиться серед чотирьох мільйонів жителів міста. Не бажаючи вас образити, мушу однак сказати, що, на мою думку, такі люди не по зубах для поліції. Ось чому я не просив вашої допомоги. Якщо мене спіткає невдача, я візьму на себе всю вину. До цього я готовий. А тепер обіцяю вам, що звернусь до вас, як тільки це не загрожуватиме моїм власним планам.