Планета трьох сонць

"Ластiвка" знову рушила в путь. Рiка повертала то лiворуч, то праворуч. Високi гори, повз якi втiкачi пропливали ранiше, губились у срiблястому туманi над обрiєм. Широко й далеко простягалась неозора долина. Пралiс на правому березi рiдшав, поки нарештi не перетворився на степ з окремими кущами та уламками скель.

Грубер облупив банан i вже вiдкрив був рот, щоб вкусити, як раптом Мак-Гардi зупинив його:

- Не їж! Хiба ти знаєш - може, це якась отрута?

- Краус їх їв. Поглянь - в оцiй в'язцi кiлькох бананiв не вистачає. А я не бачив свiжих фруктiв мало не десять рокiв. Вiзьми й ти.

- Як собi хочеш! - одрубав Мак-Гардi. - Але коли тобi буде погано, не бiгай за мною. I не забувай, що ти - спостерiгач на "Ластiвцi".

Грубер швидко пiднiс до очей бiнокль i з повним ротом сказав:

- Банани чудеснi й апетитнi, як горiлка. У мене такс враження, що Краус... так, так!.. Сп'янiв саме вiд цих бананiв! А квартян вiн просто вигадав. I менi це вже лiзе в голову... Бачу перед собою квартянське селище...

- Ви обидва збожеволiли! Казав я тобi, щоб ти цих бананiв не їв? Мак-Гардi вирвав у нього з рук бiнокль i скерував на затоку, до якої вони наближались.

У полi зору справдi з'явились будови квартян.

Мак-Гардi повернув "Ластiвку" на дев'яносто градусiв, швидко попрямував до лiвого берега. Рiчка в цих мiсцях утворювала два крутих повороти, щось нiби латинське "S". Загадкове селище розташувалось посеред пiвострова, який утворювала верхня частина закруту.

Лiвий берег i вся нижча частина пiвострова поросли джунглями, так що селище незабаром знову зникло з поля зору втiкачiв.

"Ластiвка" ткнулась у пiсок. Над її крилами звисали широкi крони химерних дерев.

Мак-Гардi довго озирався на всi боки. Не помiтивши нiчого пiдозрiлого, вiдчинив дверцята лiтака i вийшов на берег.

- Iди сюди, та годi вже тобi їсти тi банани! - сказав вiн роздратовано.

- Чи не можна трохи ввiчливiше, колего! - буркнув Грубер, не рухаючись з мiсця.

Мак-Гардi сiв на гiлку, яку звалив на землю вiтер. Прислухався.

В цю мить Грубер почав голосно спiвати. У Мак-Гардi вся кров ударила в голову. Вiн зламав з гiлки, на якiй сидiв, мiцний сухий дрючок i побiг до лiтака. Розмахнувся. Ударив. Грубер безсило впав на пiдлогу, анi писнувши.

Переляканий Мак-Гардi кинув геть палицю i почав термосити Крауса, але той i не поворухнувся. Не допомiг навiть холодний душ: п'яний Краус продовжував лежати нерухомо, - так само, як i Грубер.

Тим часом оранжеве сонце зайшло. Хилилося до обрiю й жовте. Тiльки кривава Проксима сяяла просто над головою.

Над пустельним степом з'явились хмари. Спочатку - кiлька бiлих баранцiв, потiм - купи, а слiдом за ними загрозливо поповзли по небу цiлi темнi вали.

Лiтак почало розхитувати вiтром.

Мак-Гардi швидко припнув "Ластiвку" до стовбурiв, щоб її не спiткала пiд час бурi така ж доля, як у першу нiч пiсля приземлення, i сiв на березi.

Рiзкi удари вiтру пробудили Крауса. Вiн зляканим поглядом обвiв кабiну, побачив на пiдлозi Грубера.

- Що це таке? Де ми? Що сталось? Нiхто не вiдповiв йому.

Краус швидко встав i вибiг з лiтака. На березi його зустрiв в'їдливим смiхом Мак-Гардi:

- Очуняли вже, пане? А що поробляють вашi квартяни?.. Чи не покликали вони нас на вечерю та на нiчлiг? Як бачиш, наближається буря.

- Якi квартяни? Що це ти мелеш?

- Але ж ти запевняв, що розмовляв з квартянами.. Чим вони тебе так напоїли?

- Нiчого не знаю! - пiдозрiливо глянув на Мак-Гардi Краус. - Що трапилось? Чому Грубер непритомний?

- Обпився так само, як i ти, бананами, якi тобi дали квартяни.

- Менi здається, що п'яний - ти! Стривай, однак... Я таки щось пригадую... Банани я справдi їв.

- Зараз нема часу згадувати - поглянь на небо! Ми повиннi десь тут знайти безпечне пристановище. I завiтаємо також до селища. Воно недалеко звiдси.

- Селище квартян?!

- Ну, то й що? У нас є зброя.

- А у них - голi руки, так? - єхидно посмiхнувся Краус. - Ну, нiчого. Менi подобається, що ти нарештi заговорив смiливiше! Ходiмо!

Вiтер посилювався. Вiн розгойдував крони дерев, свистiв i скиглив, аж у втiкачiв по спинi перебiгали мурашки. Часом на землю з трiском обрушувалась величезна гiлка.

Зупинившись якраз проти селища, Краус i Мак-Гардi здивовано поглядали на високi пiрамiди, якi здiймалися вгору на протилежному березi. Великi кулi, прикрiпленi До їхнiх вершин, як дзеркала, вiдбивали червонi блискавки, що спалахували в хмарах. Хоч уже зовсiм посутенiло, в селищi не засвiтилося жодного вогника.

Краус вилiз на дерево, щоб краще бачити, i уважно розглядав дивнi будови в бiнокль. Найбiльш його зацiкавили високi конструкцiї, укрiпленi на великiй блискучiй пiвкулi,- щось схоже на щогли, обкрученi широкими металевими спiралями. Всього їх було чотири. Тiльки одна з них стояла перпендикулярно до землi, а iншi були нахиленi в рiзних напрямках.

В ту мить, коли оранжеве сонце зайшло за обрiй, одна з блискучих спiралей засяяла зеленим свiтлом.

- Ти бачив? - спитав його знизу Мак-Гардi. - Так, бачив, але людей досi не помiтив.

- В таку погоду це й не дивно, - закричав Мак-Гардi крiзь шум бурi. Дивись, яка там злива!

- Швидко одягнемо скафандри, бо промокнемо до кiсток! - Краус спустився з дерева. Вони рушили назад, - цього разу не через джунглi, а понад рiчкою.

Лiтак гойдало на бурхливих хвилях, а Грубер, який вже прочумався, бiгав без скафандра берегом. Побачивши друзiв, вiн помчав їм назустрiч: