Планета трьох сонць

- Я дуже радий, що нарештi моя талановитiсть дiстає загальне визнання! - комiчно набундючився той.

- На "Промiнь" вирушимо одразу ж. Переведiть зорелiт на дистанцiйне управлiння, а Чан-су вiзьмiть сюди. Кожна пара робочих рук тепер буде потрiбна тут.

***

"Ластiвка" пропливла мимо кiлькох острiвцiв, що поросли буйною рослиннiстю, i попрямувала до заплутаної дельти могутньої рiки.

- Жодного слiду будь-якої цивiлiзацiї, - дивувався Мак-Гардi. - Просто не вiриться, що за сто кiлометрiв звiдси живуть розумнi створiння. Береги пустельнi; здається, нiби тут нiколи не ступала нога людини.

- Мабуть, квартян рiчка не цiкавить, - мiркував Краус - Вони мають крила i тому не потребують човнiв.

- Звiдки ти знаєш, що вони мають крила? Чи ти гадаєш, що у селищi, яке ми бачили, живуть отi лiтаючi мавпи? Сумнiваюсь! Б'юсь об заклад, що мешканцi селища - цiлком iнтелiгентнi створiння, мабуть, такi, як ми...

Краус єхидно посмiхнувся:

- Якщо вони такi iнтелiгентнi, як ти, Грубер, то красненько дякую!

Грубер уже хотiв був вiдповiсти, але несподiвано зупинився. Мовчки показав рукою на правий берег i подав бiнокль.

У Крауса вiд здивування очi полiзли на лоб.

- Що трапилось? - запитав Мак-Гардi.

- Краще не питай, а натисни на педаль. Не хотiв би я зустрiтись з отими потворами вiч-на-вiч...

"Ластiвка" помчала по рiчцi так, що аж бризки полетiли на всi боки. Велетенських ящерiв на березi це анiтрохи не потривожило. Час вiд часу вони витягали свої довгi шиї i вiдкушували по кiлька довгастих листкiв з високих кулястих дерев, що нагадували нашi цикаси з вторинного перiоду. Злякався тiльки кругленький низький ящiр з кiлькома гострими рогами на потворнiй головi. З войовничим виглядом вiн помчав просто на бронтозаврiв. Тi вiдступили з дороги, але продовжували спокiйно пастись.

- Вони досить сумирнi, - зiтхнувши з полегкiстю, промовив Краус i повернув Груберу бiнокль.

Рiчка почала швидко вужчати. З обох бокiв її стискували крутi береги, а над ними здiймалися в небо гори з круглими верхiв'ями. Пiсля годинного плавання "Ластiвка" спинилась у вузенькому проходi перед небезпечними порогами.

- Ми, мабуть, бiля брами царства справжнiх квартян, - висловив припущення Краус. - В цiй розколинi до бiса темно, увiмкнiть прожектори, щоб краще було видно дорогу. Цiлком можливо, що на протилежному кiнцi про ходу на нас чекає якась охорона.

"Ластiвка" пiшла вперед на мiнiмальнiй швидкостi, фантастичнi тiнi, якi малювали прожектори на хвилястих кам'яних стiнах, ще посилювали нервознiсть втiкачiв.

- Не завадило б трохи хильнути для хоробростi! - зiтхнув Мак-Гардi. Нерви не витримують...

Краус зважив на руцi рушницю i кiлька разiв клацнув запобiжником.

- Спокiй i розсудливiсть! Тепер уже, хлопче, на жаль, не можна послати за себе в вогонь кого-небудь iншого. Сьогоднi все залежить виключно вiд нас самих.

- Краще вже не патякай! - крикнув Мак-Гардi. - Ти нагадуєш менi людину, яка йде вночi лiсом i розмовляє голосно, щоб заглушити свiй страх.

Краус люто зиркнув на нього, але промовчав.

Нарештi гори розступились, i в прохiд зазирнуло промiння оранжевого сонця. Гладiнь води спалахнула, немов рiка перетворилась на потiк розплавленого золота. Бiля пiднiжжя гiр повзла легенька iмла. До берегiв знову пiдступили джунглi. В них копошились всiлякi звiрята, а над деревами лiтали ширококрилi велетенськi птахи.

- Зупинись на хвилинку, щоб можна було роздивитись! - владно наказав Краус.

Мак-Гардi вимкнув двигун i злякано обернувся:

- Ти помiтив щось пiдозрiле?

- Гадаю, що треба послати тебе назад, до матусi. Схаменись, чоловiче! - розгнiвався Краус.

- Тiльки своєю хоробрiстю надто не козирись! - втрутився в розмову Грубер. - Ми тут надто вже пiд ударом. З берега нас, певно, тримають на мушцi. Я хотiв би вiдчути твердий грунт пiд ногами.

Краус з хвилину мiряв його зневажливим поглядом:

- Можливо, ти правий!.. Але я не люблю боягузiв, - сказав вiн бiльш сумирним голосом, щоб виправдати себе. - Мак-Гардi, заверни, будь ласка, до правого берега. Я огляну його сам. А ви тим часом будьте напоготовi. Повернусь швидко.

Вiн вискочив просто на вогкий пiсок i почав обережно просуватись вперед, до заростей.

Бiля першого ж куща Краус сполохав чудного птаха, який огидно засвистiв i пiднявся вгору. У вiдповiдь на його застережний сигнал чкурнули врозтiч численнi звiрята; гiлки з величезним листям загойдалися пiд тiлами дивовижних плазунiв. За мить все знову замовкло.

- Людей тут, мабуть, немає, - сказав сам до себе Краус. - Принаймнi нiщо не свiдчить про них, та й звiрi були зовсiм спокiйнi.

Зробивши кiлька крокiв, вiн нерiшуче зупинився. Обiперся спиною об товстий лускатий стовбур високого дерева, щоб мати захисток ззаду, i уважно оглянув кущi перед собою та плетиво гiлок над головою.

На одному з кущiв його увагу привернули довгастi плоди, якi дуже скидалися на нашi банани. їх свiтло-жовтий колiр рiзко вiдрiзнявся вiд зеленi листя. Краус зiрвав один.

- Справдi, це банан! - зрадiв вiн, знiмаючи жовту шкiрку. - А який чудесний, м'який! Мабуть, уже достиг...

Вiн хотiв уже вп'ястися зубами в пахучу м'якоть, але затримав банан бiля рота. А що, коли вiн отруйний? Адже зростав у зовсiм iншому середовищi...

Але спокуса була надто велика: скiльки рокiв не доводилось бачити свiжих фруктiв!