Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр

Це перший в світі класичний багатодвигуневий важкий стратегічний бомбардувальник-біплан.

Його конструкція змішаного типу, переважно — дерев'яна. Фюзеляж обшитий фанерою, мотогондоли — дюралюмінієм, крила та хвостове оперення — полотном. Літак був обладнений радіостанцією, електропідігрівом кабін та внутрішнім переговорним пристроєм. Його екіпаж сягав 7 чоловік: штурман-бомбардир, який виконував також обов'язки носового стрільця, 2 пілоти, радист, 2 механіки, які розміщувалися у мотогондолах, та, нарешті, хвостовий стрілець.

На літак встановлювали 4 двигуни «Майбах Мб.4а» (Maybach Mb.lVa) потужністю 245 к.с. кожний, що розміщувалися попарно як тандем у двох сигороподібних обтічних мотогондолах.

За роботою кожної пари двигунів під час польоту постійно спостерігав один механік. Його місце розташовувалося посередені мотогондоли, що за своїми розмірами перевищувала довжину тогочасних винищувачів.

Зв'язок з командиром екіпажу здійснювався за допомогою телеграфу Розмах крил бомбардувальника сягав 42,2 м, а довжина фюзеляжу — 22,1 м.

Максимальна швидкість польоту була 130 км/год.

Всі площини літака, за винятком мотогондол, фарбувалися у камуфляж типу «лозенг» (від німецького Losenge— шестикутник), що являла собою спеціально підібрану комбінацію різнокольорових витягнутих по вертикалі шестикутників.

Цей літак, R-39/16 у німецькому війську належав до 501-го авіазагону літаків-гігантів і серед інших бомбардувальників «Цеппелін Штаакен Р.6» був найуспішним. Його збудували й передали до війська у вересні 1917 року й до кінця Першої світової війни він скинув на Англію 26 000 кг авіабомб, серед яких було три 1 000 кг. На початку 1919 року Комісія Антанти інспектувала цій літак й за всіма положеннями Версальського договору його мали зруйнувати. Але керівництву Веймарської республіки якимось чином вдалося цей літак та ще 2 п'ятимоторних бомбардувальника «Штаакен Р.14» (Staaken R.X!V) разом з екіпажами «здати у лізінг» Директорії Української Народної Республіки.

Німецькі розпізнавальні знаки у вигляді «балкових хрестів» замалювали синіми квадратами, на яких зверху жовтою фарбою нанесли зображення стилізованих тризубів. Додатково на фюзеляжі намалювали малинові квадрати з білою стилізованою абревіатурою «Н.А.» — «Наддніпрянська Армія».

Доля R-39/16, на жаль, виявилася недовгою — 4 серпня 1919 року цей літак, який передали до Запорізького авіазагону, зазанав катастрофи у Нижній Силезії під Ратибором.

Він виконував рейс за маршрутом «Париж-Кам'янець-Подільський» та мав на борту важливий вантаж — надруковані у Франції для Директорії банкноти. Серед екіпажу, який загинув разом з аеропланом, був командувач українськими військами у Галичині, перший міністр військових справ, колишній полковник УСС Дмитро Вітовський, його адьютант сотник М. Чучман, командир літака Олєрау, механіки Біндерфайн та Понкранд, пілоти Вернер та Тені.

Двомісний розвідник «Ганза-Бранденбург Ц.1» (Hansa-Brandenburg С.І) 64-ї серії, виробництва фірми «Уфаг» (Ufag)

Летунський відділ УГА, летовище Красне, березень 1919 року

Один із найбільш вдалих та масових аеропланів австро-угорського виробництва. Мав класичну схему для літаків такого типу: цілком дерев'яний двостійковий біплан зі змішаною обшивкою. Фюзеляж вкрито фанерою, а крила та хвостове оперення — полотном. Капот двигуна виготовлений з алюмінієвих листів.

Характерною зовнішньою особливістю цієї машини були «завалені» всередину стійки біпланної коробки.