Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр
- Автор: Харук Андрей Иванович
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 978-966-8201-71-4
- Жанр: История
Электронная книга - «Крила України: Військово-повітряні сили України, 1917-1920 рр». Краткое содержание книги:
Видання розраховане на всіх, хто цікавиться історією України.
Кортик офіцерів авіації Російської імператорської армії
Заведено в 1914 році разом з іншими предметами обмундирування російської військової авіації.
(Приватна колекція)
Сотник авіації Армії Української Народної Республіки
Літо 1920 р.
В 1920 р. в однострій збройних сил УНР було внесено деякі зміни. В першу чергу це стосувалося знаків розрізнення рангів та державної приналежності.
Ще в літку 1919 р остаточно було вирішено залишити українському війську як верхній одяг кітель крою «френч» та фуражку, що на Західній Україні отримала назву «петлюрівка». В той же самий час авіація та повітроплавні частини отримали краповий колір, як барву роду зброї. В наступному році, коли відбулися зміни, цей колір їм було залишено.
В 1919 р. ранги відрізнялися за різною кількістю металізованих галунів різної широти, що розташовувался шевроном над обшлагами кителя. В 1920 р. було заведено нову систему, що базувалася на сполученні зірочок та галунчиків на петлицях на комірі. Підстаршини мали лише зірочкі, молодші старшини (як цей сотник) — один галунчик та 1–3 зірочки, булавна старшина — 2–3 галунчика, генеральна старшина—1–3 зірочки у поєднанні з зображенням тризубу у вінку.
Як холодну зброю сотник авіації використовує кортик офіцерів авіації російської імператорської армії, що було заведено напередодні Першої світової війни.
В 1920 р. також було вирішено доповнити знак державної приналежності кокарду, зображенням тризубу кольору зброї на лівому рукаві верхнього одягу.
Двомісний розвідник «Ельфауге Ц.5» [LVG C.V)
Летунський відділ У ГА, летовище Шатава (біля Нової Уши ці), липень-серпень 1919 року Цей літак разроблявся разом з літаками серії «ДФВ» (див. стор. 47) одним конструкторським колективом, тому має таку ж саму «класичну німецьку» схему компанування. «Ельфауге» відрізнявся від «братів» лише деякими деталями та трохи більшими розмірами. Літаки цієї моделі перебували на озброєнні німецької авіації до кінця війни, а після неї частина їх потрапила до українських ВПС. Розмах крил сягав 13,6 м, а довжина фюзеляжу — 8,07 м. Літак обладнювали таким же двигуном, що й «ДФВ», тобто — «Бенц Бц.4» (Benz Bz.IV) потужністю 200 к.с., що дозволяло розвинати швидкість 160 км/год. Літак був камуфльований за німецьким стандартом того часу: верхні площини крил та хвостового оперення — у широкі поперечні смуги темно-зеленого та фіолетового кольорів; нижні поверхні — світло-блакитного кольору Фюзеляж та вертикальне хвостове оперення виготовлялися з деревини та фанери, вкритою прозорим аеролаком. Крила покриті полотном з фарбуванням аеролаком. Стійки шасі та біпланної коробки виготовлялися зі сталевих труб каплевидного січення. Капот двигуна та лючки не фарбувалися, а залишалися кольору натурального металу., Українські розпізнавальні знаки розташовувалися наступним чином: І — блакитно-жовті кокарди зверзу на верхньому та знизу на нижньому крилах;
— блакитно-жовте вертикальне стерно поворотів;
— поперечна біло-зелено-біла смуга на бортах фюзеляжу;
— біля кабіни намальований чорний тризуб. Кок гвинта знятий. Задня кабіна льотчика-спостерігача переобладнена англійською (!) турельною установкой «Скерф» (Scarff) з авіаційним кулеметом "Льюіс" (Lewis).
Двомісний розвідник-бомбардувальник «Ельфа у ге Ц.6» (LVG C.VI) німецького виробництва
Авіація Дієвої Армії Української Народної Республіки, літо 1919 року
Це була остання модифікація вдалої конструкції — літак надійшов на озброєння німецького війська вже у 1918 році. Встигли побудувати лише близько 500 екземплярів. Як й в попередніх моделях аероплан відрізняли якість, міцність конструкції, простота керування тощо, що забезпечили йому високий авторитет серед пілотів.
Розмах крил сягав 13,0 м, а довжина фюзеляжу — 7,45 м. Літак був дещо меншим за свого попередника.
Але двигун встановлювали такий самий — «Бенц Бц.4». Швидкість значно не збільшилася — максимальна сягала 165 км/год. Збільшили бомбове навантаження — 80 кг замість 40 на моделі «Ц.5».
Після того, як наприкінці 1918 року німецькі та австро-угорські війська розпочали евакуацію з України, літаки серії «Ельфауге Ц» подекуди залишалися, подкуди привласнювалися, а подекуди й передавалися частинам українського республіканського війська, що спочатку повстало проти гетьмана Павла Скоропадського, а після повалення Гетьманату протистояло агресії більшовицької Росії. Тому заводські фарбування та камуфляж часто залишалися незмінними: верхні площини крил та хвостового оперення несуть похилі поперечні смуги темно-зеленого та сіро-фіолетового кольорів, а нижні — світло-блакитні. Згодом на цьому літаку на фюзеляжі, що спочатку був натурального кольору фанери, вкритої прозорим аеролаком, вже в польових умовах нанесли фігури неправильної форми темно-зеленого кольору.