Сто років тому вперед
- Автор: Булычев Кир
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: "Веселка"
- Переводчик: Євген Литвиненко
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Сто років тому вперед». Краткое содержание книги:
Книжка є продовженням “Дівчинки з Землі”, що вийшла у “Веселці” 1987 року.
За повістю “Сто років тому вперед” знято багатосерійний телефільм “Гостя з майбутнього”, який напевно бачили мільйони дітей.
Флаєр полетів, і роботи, увімкнувши прожектори, нишпорили променями по воді, гадаючи, напевно, що Аліса спробувала попливти з острова і не встигла відпливти далеко.
— Людина могла сховатися на баржі, — озвався раптом виразно скрипучий голос на березі.
— Але ми гаємо час. Пора в похід.
— Спочатку вб’ємо людину. Перевірте баржу.
Кроки робота стали віддалятися по березі.
Аліса зрозуміла, що більше чекати не можна. Вона сховала сумку з мієлофоном у заглиблення на палубі баржі, сподіваючись, що роботи в поспіху не знайдуть апарата. Потім вона спустила ноги за борт, повисла на руках і, відірвавшись од борту, відразу пішла вглиб. Випірнула й попливла до берега.
Аліса ще не встигла висохнути, на вітрі було холодно, і вода через те здалася їй у першу мить теплою, ніби її спеціально нагріли.
Аліса пливла, і їй здавалося, що от-от повинен пролунати ззаду крик: “Он вона!” — промінь прожектора має наздогнати її…
І коли промінь прожектора справді настиг її і, спіймавши в світляне коло мокре ясне волосся, поплив поряд із нею, вона навіть не здивувалася і не дуже злякалась. Вона просто попливла швидше, хоч і розуміла або, принаймні, мусила розуміти, що так їй довго не протриматися”.
— Он вона! — догнав її голос шефа-робота. — Зброю до бою!
Аліса не оберталася, але й без того вона відчувала, як роботи напинають великі луки. “Вз-з!” — просвистіла збоку стріла. Друга плюснулась у воду далеко попереду.
Аліса відчула, що стомлюється. “Ще трішки, — говорила вона собі, — зовсім трішки, берег близько”. Але вона обманювала себе.
До берега було ще дуже далеко.
— Спускайте човен! — наказав шеф-робот. — Шкода, нема в мене мого вірного пістолета. Я б’ю з нього без промаху на тисячу метрів.
Аліса навіть здивувалася, як добре вона чула слова робота, хоч серце її стукало так гучно, що здавалося, молоточки б’ють по скронях.
— Заводь! — доганяв її невблаганний голос. — Уперед!
Все загинуло, збагнула Аліса, і їй стало дуже жаль себе, бо тепер вона ніколи не полетить у Париж на свята, і ніколи не прийде знову до школи, і ніколи не проїде доріжкою, яка веде туди, куди ти захочеш.
Вода стала раптом ненадійною й холодною, як повітря, і перестала тримати її, затягувала вглиб, і руки відмовлялися гребти, і ноги повисли, як неживі, і теж потягли вниз. І Аліса подумала, що все одно ні Герман, ні тато ніколи не дізнаються, що з нею сталося…
Вона побачила, відкинувши назад голову, востаннє зорі, й цієї миті щось тверде легенько вдарило її знизу і виштовхнуло на поверхню.
Аліса спробувала вирватись, не розуміючи ще, що з нею трапилося, але пругка поверхня, яка виштовхнула Алісу, не піддавалася й далі несла Алісу вперед, до гір.
Якби не було так темно, Аліса відразу здогадалася б, що її підхопили дельфіни, проте вона так стомилася й погано розуміла, в чім річ, що минуло, напевно, з півхвилини, перш ніж до неї дійшло, що вона вже не пливе сама, а мчить до берега на своєрідному кораблі — на спинах двох дельфінів, що притулилися боком один до одного. Їхні спинні плавники були стінками люльки, і простягнуті вперед Алісині руки лежали на їхніх випуклих лобах.
Аліса не сміла підвестись і подивитися, що відбувається ззаду, — а раптом дельфіни розпливуться і вона впаде знов у воду. А вона ж чудово знала, що у воді їй не протриматися й хвилини — ноги й руки були як ватяні.
Ззаду почулося легке стрекотіння човнового мотора. Отже, роботи й далі переслідували її.
— Скоріше! — прошепотіла Аліса дельфінам. — Нам треба якнайшвидше встигнути до берега, а то вони почнуть убивати людей.
— Добре, — промовив раптом один із дельфінів. Він говорив через силу, ледве вимовляючи людські слова. — Не бійся. Ми хутко.
— А всі думають, що ви не вмієте розмовляти! — зраділа Аліса.
— Ми вчимося, — сказав дельфін.
Смуга світла наздогнала дельфінів і освітила їхні блискучі спини й Алісу, що лежала між плавниками.
— Уперед, мерщій! — кричав шеф-робот. — Вони не втечуть!