За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Зі мною їхало двох кубанців і фурман. Олесеві стрільці їхали з-заду за нами. В Овлочині біля лікарні нас зупинили узбеки з усіх боків. Це був так званий Леґіон Узбеків при УПА. Їм було доручено охороняти лікарні, тартаки, млини, маслобойні й мости. Три підводи з узбеками були вже готові від'їжджати. Узбеки хотіли їхати з-заду, але я на це не погодився й вони мусіли їхати поперед мене.

Була вже глибока осінь 1943 року. Дощі йшли безперестанно, дороги розкисли. Я їхав через Ралочки[13] і думав про Катю. В кінці села я сказав Павленкові і його другові: злізьте тихенько з підводи, залишіться незамітно з-заду, розшукайте зараз же медсестру Катю і скажіть, щоб вона негайно їхала з вами в село Ревушки. Підводу візьмете у станичного. У Ревушках я буду на вас ждати в школі у Ярослава. Зрозуміли?

Робіть це все тихо і спокійно. Павленко знає усю ту історію. Недалеко від залізниці (назву того села я вже забув) ми зупинились, щоб довідатись чи можна спокійно переїхати переїзд. В міжчасі ми злізли з підводи і зайшли до близької хати.

— А де Павленко зі своїм другом? — запитав мене Ташкент.

— Вони залишились в Овлочині, — відповів я. Ташкент відразу здогадався у чому справа і аж на лиці змінився, але більше й слова не промовив.

Десь опівночі до кімнати Ярослава у Ревушках у школі ввійшли Павленко, Катя і його товариш. Катю я велів відправити на хутір за село й наказав їй нікуди не виходити. Вранці Ташкент, зустрівши Павленка, відразу накинувся на нього з криком:

— Де дів Катю?

— Катю забрав Боремський, а де він її дів, я й сам не знаю.

Вранці я пішов до редакції, якою тоді завідував маґістер Кузьменко. Мене там усі зустріли з загадковими усмішками, а дружина Кузьменка аж сяяла. Збагнув я відразу, що причиною їх піднесеного настрою являвся я, але в чому саме суть, здогадатися не зміг і запитав:

— Чому це ви всі у такому піднесеному настрою?

— О, ви ж тепер у нас герой дня, — грайливо сказала Кузьменкова дружина.

— Про що це саме йдеться?

— Ну, хіба ви не знаєте, про що йдеться? Оце щойно був тут Ташкент і аж тремтів від розпуки і злости, що ви вкрали в нього наречену, — весело сказала Кузьменкова.

— Він уже тут, у Ревушках, усіх оббігав, — додав Кузьменко.

— Я, як женщина, радію з вами, — сказала Кузьменкова. — Ви добре вчинили. Звичайно, що будуть лаяти наші сухі політикани, але це дрібниця. Їм усім здається, що вони багато знають, а вони навіть основного не знають. Вони не знають, що таке любов, а це ж основне, найосновніше у житті людей. Любов скрашує все життя і вона всемогутня.

— Може воно ж так, може й ви маєте рацію, але саме тут, з Катею, йдеться зовсім не про любов, — сказав я і розповів їм усю історію.

— Все це так, але Катя поїхала розповісти вам про це тільки тому, що вона вас кохає, а ви вирвали її з-під самого носа в Ташкента напередодні одруження також тільки тому, що ви її кохаєте, — сказала Кузьменчиxа.