За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Їдучи назад до Колок, я довго думав про самого Горбенка і те все, що він говорив, та як говорив. Він зробив на мене враження дуже мудрої, вдумливої та проникливої людини. Тоді я про нього ще нічого не знав. Згодом мені стало відомо, що Горбенко — це Волошин Ростислав, член Президії центрального Проводу ОУН, що він на Волині й Поліссі займає посаду відпоручника центрального Проводу по нагляду за діяльністю Крайового Проводу ОУН. І що центральний Провід змушений був установити такий нагляд тому, що крайовий провідник Охрим, він же і Головнокомандуючий УПА-Північ під псевдом Клим Савур, вийшов з підпорядкування Максима Рубана, себто Лебедя Миколи, і перестав йому звітувати. Охрим не звітував і перед Горбенком. Але перед Горбенком звітували всі члени Крайового Проводу і всі його поважали, в першу чергу як розумну й хорошу людину. Про це все першим мені оповів полковник Ступницький. Він вийнятково з великою повагою ставився до Ростислава, хоча сам не був членом ОУН.

Повернувшись до Колок, я залишився без призначення й роботи. Штаб військової округи перемістився до….[10] Федір десь поїxав. Галини також не було. Отож я мріяв трохи відпочити на своїй давній квартирі в Колках, не даючи нікому нічого знати про себе. Через кілька днів до мене на довідку прийшов якийсь молодий гарно зложений брюнет. Він був озброєний у німецький автомат і пістолет.

— Це ви Боремський? — запитав мене.

— Так.

— Вас просить Володимир, щоб ви зайшли до нього, — сказав брюнет.

— А хто ви такий? Як вас зовуть? — запитав я.

— Зовуть мене Куком, я районний референт СБ, — гордо відповів Кук.

— Добре. А куди йти? — запитав я.

— Підемо разом, — відповів Кук.

Господарка дому й її донечка тривожно з співчуттям подивились на мене.

У великому приміщенні якоїсь установи мене зустрів Володимир і потиснув мені руку. Він тоді був першим заступником крайового референта СБ. Родом з Піддубець — Анатолій Козар. Володимир провів мене в обширну кімнату. Там стояло два ліжка, письмовий стіл і вісім гнутих стільців. На столі лежала папка.

— Я вас, друже, попросив сюди, щоб ви зазнайомились он з тією папкою, — показав кивком голови на стіл.

— Добре. Якщо ви вважаете за потрібне, я познайомлюсь.

— Тому то я вас сюди й покликав, що вважаю за потрібне, щоб ви самі познайомились з тими документами, — сказав Володимир.

— Я піду, а ви спокійно й уважно прочитайте все, а тоді поговоримо.

Це були протоколи допитів сімох осіб зі східніх областей на чолі з головним лікарем загону, що був на постої в Колках. (Я того лікаря не знав). Всі протоколи були надруковані на машинці, лише покази лікаря були написані власноручно олівцем. У тих протоколах йшлося про підпільну комуністичну організацію в загоні УПА та про її шпигунсько-диверсійні пляни. В основному «сипав» ту організацію лікар, а всі інші на очній ставці підтверджували й продовжували «сипати». Покази лікаря написані власноручно ним самим, гидко було читати. Читаючи всю ту його гидоту, мені й той чоловік став гидким.