Сестра моєї самотності

Ти мудра. Завше була мудрою. Зціпила зуби і поволі вивела потяг сімейного життя із тупика на рейки ділової співдружності двох порядних і спокійних партнерів.

Одначе допіру, коли спізнала радісну близькість із коханим юним чоловіком, була майже впевнена, що сановний твій муж давно і успішно тобі зраджує. Адже ж не пеньок, не бездушний бовдур! Але — з ким? Смішна! Та ж весь партапарат від гори до долини начинений висококваліфікованими гейшами, вишколеними у бадьорих лавах комсомолу! Та, власне, вся ідеологія віддана в руки цим енергійним молодичкам, ніби то щось таке, що можуть тримати в тонусі тільки жінки… Пардон, низова ідеологія. Вгорі возсідав лукавий Гермес-Станіслав, замаскований жінколюб, з командою жвавих жевжиків, для яких ідеологія мало чим різнилася від безвідмовної повії.

Раніше ви із Станіславом частенько виїздили на вихідні десь на природу, в якийсь затишний «мисливський будиночок» у заповідній зоні, подалі від людських очей. Такий чарівний куточок, а то й кілька, за неписаним законом гостинності годилося мати кожній обласній і районній владі. На тих weekend’ах і надивилася на партгейш… О, що вже вдатні були і до чарки приспівати, і анекдот масненький розказати, і тост «алаверди» незгірш кавказького «ґенацвалі» виголосити…

Але то було ще за добрих часів, коли Станіслав перебивався на посаді інструктора. З підвищенням минулися сімейні прогулянки. Все рідше бачила чоловіка навіть у вихідні. Казав: роботи багато. Може, й так. А може, сподобав самотні ночі в лісовім теремку під пильним очком молоденької офіціантки з районного ресторану?

Про мене Семене… На той час інтимне життя законного і сановного мужа тебе мало обходило. Тебе обуяла божевільна ідея з романом. То стало питанням життя і смерті. Питанням твоєї істинної честі. І ти сторч головою кинулась у скаженину літературних перегонів, забувши не те що Станіслава, а й самого Господа Бога.

Одно слово, кожен із вашого святого сімейства жив своїм життям та іншому не заважав. Небавом помітила: Станіславові навіть імпонує твоя гра то в мадам де Сталь, то в Жорж Санд. Як там не є, певно, маракував собі хитрун, а жінка при ділі. Докторську, їжакові ясно, не потягне: науковець з неї ніякий. Хазяйка — теж. А гіперамбіціям десь же ж треба знайти вихід — от хай і грається в літературу…

У тому, що Станіслав саме так думав, не сумнівалась, інакше б не потурав, а швиденько «прикрив лавочку».

І враз тебе, мов струмом, прошило: лукавий, він, напевно, уважно спостерігає зараз за твоєю… любовною грою! Безумовно, вже донесли або ж написали анонімку з брудними подробицями. Це ж в нас так модно, так благородно — писати доноси… во ім'я Батьківщини, в ім'я світлого майбутнього бабратись у постельній білизні… Але ж — чому тоді Станіслав мовчить? Чому вдає, що нічого не знає? А може, й справді не відає? Або ж… чекай-чекай… або ж це його влаштовує?! Жінка при ділі! Все в порядку, в нормі і в благопристойній формі!