Коли дивишся в безодню
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич
- Серия: Грани #2
- Язык: украинский
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Коли дивишся в безодню». Краткое содержание книги:
Історію цього замку розповів Сідхові Анґус МакҐреґор, поки вони підіймалися ґвинтовими кам’яними сходами на поверхню. Він був позашлюбним сином праправнука безталанного вельможі і з родинних переказів знав про існування недобудованого замку на ненаселеній Грані. Ставши на шлях служіння Нижньому Світові, він розшукав згаданий у переказах замок й облаштував у ньому свою резиденцію.
Сідх слухав МакҐреґора краєм вуха, а подумки намагався покликати Веліала. Відповіді не було — втім, Господар попереджав, що попервах прямий зв’язок із Потойбіччям буде відсутній, тому Сідх не дуже непокоївся. Його розум та дух мають цілком опанувати нове тіло, а на це може піти кілька днів. Головне, що він контролював чаклунські здібності тіла і мав доступ (правда, ще не повний) до джерел енерґії Нижнього Світу.
Вони вийшли з підземелля й піднялися на третій поверх уцілілої вежі, де розташовувалися житлові приміщення. МакҐреґор провів Сідха до невеликої кімнати, скромне вмеблювання якої складалося зі старої горбатої канапи, розхитаного крісла з продавленим сидінням, двох скринь і перекособоченого трюмо з тріснутим дзеркалом. Посеред приміщення стояли дерев’яні ночви з водою, на трюмо, разом із щіткою для волосся, лежав шматок рожевого мила, а на спинці крісла висів широкий ворсяний рушник.
— Твоє вбрання тут, пані, — промовив чорний чаклун, указавши на одну зі скринь. — Знайдеш собі одіж на всі випадки, від розкішної до простенької, є також два дорожні костюми. Наважуся припустити, що саме вони найбільше згодяться тобі в майбутній мандрівці.
Сідх нічого не відповів і взагалі ніяк не відреагував на його слова. Він стояв перед трюмо і приголомшено дивився в мутне дзеркало на відображення худорлявої дівчинки-підлітка років тринадцяти, щонайбільше чотирнадцяти, зі сплутаним каштановим волоссям і блідим обличчям, на якому зоріли ясно-сірі очі. Попри свій неохайний вигляд, дівчинка була навдивовижу гарна, а якщо її вмити, вдягнути в чисте вбрання і розчесати їй волосся, то вона мала стати справжньою красунею.
Проте Сідха вразила не врода дівчинки, а той факт, що це була саме дівчинка. Ще на початку, оглянувши свої руки, ноги та живіт, він дійшов висновку, що вселився в дуже юне тіло; але навіть уявити не міг, що тіло виявиться аж таким юним!
Рвучко повернувшись до МакҐреґора, Сідх роздратовано спитав:
— Ти що, не міг знайти старшу дівицю?
Зачувши в його голосі гнівні нотки, чорний чаклун гепнувся на коліна.
— Не сердься, милостива пані! Я лише виконував наказ Господаря.
Сідх миттю охолов.
— Отже, це тіло обрав він?
— Не зовсім так, пані, — відповів Сідх, продовжуючи стояти навколішки. — Я одержав наказ роздобути для твого втілення незайману чаклунку, в якої ще не почалися місячні цикли. Я запропонував кандидатуру меншої доньки барона фон Гаршвіца, дев’ятирічної Ребеки. Господар схвалив мій вибір, ми викрали дівчисько, а її сестру Беатрису прихопили за компанію — щоб принести її в жертву під час обряду твого втілення…
— Тобто, — урвав його Сідх, — спершу Господар хотів дати мені ще молодше тіло?
— Атож, пані.
— Але потім передумав?
— Ні, просто змінилися обставини. Незадовго до призначеного втілення сталося нещастя… це цілком моя провина. Я тримав Ребеку тут, — МакҐреґор кивнув на невеликі дверцята, що, вочевидь, вели до суміжної з цією кімнатою спальні, — у чистоті та комфорті, пильнував, щоб вона не завдала собі шкоди, примушував її добре їсти і щодня митися, адже це тіло призначалося тобі, і я не хотів, щоб воно скніло в підземній в’язниці, куди ми кинули її старшу сестру…
— Розумію. Тепер ясно, чому в мене такий кепський вигляд. Але що трапилося з Ребекою?
— Якраз до цього я й веду, милостива пані. Майже весь час я тримав Ребеку під дією сонних чарів, а коли ненадовго будив, то накладав на неї чари покори. Досі це спрацьовувало бездоганно, проте сьогодні вранці щось пішло не так. Я збирався віднести її в підземелля, де вже все було готове до твого втілення, та спершу вирішив, що їй слід востаннє помитися й перевдягтися в усе чисте, щоб ти від самого початку мала найкращий вигляд. А паскудне дівча відшукало якусь шпаринку в моїх чарах… просто не збагну, як це їй вдалося… Словом, вона на якусь секунду звільнилася, кинулась до вікна і стрибнула вниз. — МакҐреґор з каяттям зітхнув. — Ну й, звісно, розбилася на смерть.