Янтарне скло

У залі суду запанувала тиша. Косі сонячні промені, що проникали крізь великі затінені вікна, висвітлювали мільйони золотих пилинок, але то був пил, а не Пил. Проте чимало членів Суду бачили в них образ іншого, невидимого Пилу, що осідав на кожній людській істоті незалежно від того, наскільки ретельно вона дотримувалася законів.

— І останнє, Фра Павеле, — промовив слідчий. — Повідомте нам, що ви знаєте про нинішнє місцезнаходження дитини.

— Вона в руках пані Кольтер, — відповів Фра Павел, — і вони, як мені відомо, й досі перебувають у Гімалаях. Я маю піти та з'ясувати, чи там вони зараз, і коли мені пощастить, я повідомлю все Суду, але…

Він зупинився, зіщулившись від страху, та тремтячою рукою підніс склянку до губ.

— Але що, Фра Павеле? — спитав отець Макфейл. — Не приховуйте від Суду нічого.

— Мені здається, отче, що Товариство Дій Святого Духа знає про все це більше, ніж я.

Голос Фра Павела був більше схожий на шепіт.

— Чи це так? — перепитав голова. Його очі запалали, віддзеркалюючи вибух емоцій, що, без сумніву, стався в його душі.

Деймон Фра Павела якось перелякано квакнув. Алетіо-метрист добре знав про суперництво, що існувало між окремими підрозділами Магістрату, і знав, що потрапити між молотом і ковадлом було б дуже небезпечно — але приховати щось було б ще небезпечніше.

— Гадаю, — тремтячи, повів далі він, — що вони набагато ближчі до з'ясування достеменного місцезнаходження дитини, ніж ми. У них є деякі джерела інформації, недоступні мені.

— Саме так, — промовив слідчий. — Про це вам сказав алетіометр?

— Так.

— Дуже добре. Фра Павеле, ми були б раді, якби ви й надалі працювали в цьому напрямі. Якщо вам знадобиться якась допомога, чи то в церковних, чи то в технічних питаннях, лише дайте нам знати.

Фра Павел уклонився, зібрав свої нотатки та, посадивши деймона-жабу на плече, вийшов із залу суду. При цьому черниці дружно схрестили пальці.

Отець Макфейл постукав по дубовій лаві перед собою торцем олівця.

— Сестро Агнес та сестро Моніко, — звернувся він, — ви вільні. До кінця дня розшифровка стенограми має лежати в мене на столі.

Дві черниці схилили голови та вийшли.

— Джентльмени, — промовив голова — саме так зверталися один до одного члени Консисторського Суду, — зробимо перерву.

Дванадцять членів Суду, починаючи з найстаршого (отця Макепве, старезного дідугана зі сльозавими очима) до наймолодшого (отця Гомеса, він був блідий і аж тремтів від релігійної запопадливості), зібрали свої записи та слідом за головою пройшли до палати нарад, де вони могли, сидячи за круглим столом та дивлячись один одному в очі, обговорити почуте в умовах найвищої таємності.

Наразі головою Консисторського Суді був шотландець на ім'я Г'ю Макфейл. Його обрали в досить молодому віці: термін головування був довічним, а йому ще не було й п'ятдесяти років, тож слід було очікувати, що отець Макфейл визначатиме стратегічну лінію Консисторського Суду, а отже, і всієї Церкви, ще багато років. Це був високий, імпозантний чоловік із копицею кучерявого сивого волосся та смуглявим обличчям, і він був би товстим, якби не аскетизм, із котрим він ставився до потреб свого тіла: він пив лише воду, їв лише хліб і фрукти та щодня годину займався фізкультурою під керівництвом досвідченого тренера. Як наслідок, він мав худорляву, підтягнуту та рухливу статуру. Його деймон був ящіркою.