Місто біля моря
- Автор: Беляев Владимир Павлович
- Серия: Стара фортеця #3
- Год: 1985
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Іван Сенченко
- Жанр: Детское действие
Электронная книга - «Місто біля моря». Краткое содержание книги:
На вокзалі в головному буфеті ще торгували, і я вирішив перекусити, а потім прилягти де-небудь на лавці і подрімати до світанку.
Витрати передбачалися великі, харківське повітря нагнало апетит, — ось чому, підійшовши до заскленого буфету, я негайно поліз у бокову кишеню, де схоронялись мої гроші, і раптом згадав, що, купуючи квиток, не пришпилив кишеню булавками.
«Ой! Що таке?»
Я відчув, як у мене підломлюються ноги. Замиготіла, заіскрилась кришталева люстра під високою ліпною стелею…
Грошей у боковій кишені не було.
«Спокійно, спокійно, — говорив я собі. — Головне, без паніки. Більше витримки!»
Порожніми і журними очима я дивився на вищирену пащу щуки, на блюда з холодцем і тихенько, у відчаї задкував далі від буфету.
«Нічого, нічого, тільки не хвилюватися! — заспокоював я себе. — Просто заховав не в ту кишеню».
Підійшовши до підвіконня, я шпурнув на нього портфель і квапливо, тремтячими руками почав обмацувати кожну складку кишені. Все даремно: грошей ніде не було, вони зникли на «Акулах Нью-Йорка».
Тільки в кишені чумарки я намацав пожмаканий карбованець і дрібноту, видану мені касиром кінотеатру. Але що могли значити ці гроші у порівнянні з тими грішми, які були у мене вкрадені! Не інакше, як оті шахраї-«дугласи» їх хапнули!
Як же я додому поїду?
згадались раптом слова давнозабутої пісні.
Так, по шпалах… Нічого не поробиш! Буду по дорозі найматися до куркулів на поденну роботу. Батракувати буду — і дійду!
А може, чумарку продати?.. Але хто її купить, отаку стару, перешиту?
У найтяжчих, випадках життя Коломієць радив нам згадувати старовинну морську приказку: «Три до носа — усе минеться». Я так потер око, що, мабуть, шкіру зідрав. Ніякого полегшення!..
Ударити хіба телеграму Коломійцю, щоб виручав мене? Послати депешу з одним тільки словом «Обікрали» і адресу дати — «Вокзал, до запитання?..» Але ж який тоді переполох зчиниться в школі! «От, — скажуть, — послали роззяву, а він, замість того щоб наші кровні інтереси захищати, байдикував, гав ловив, — шляпа!» І найдужче буде злорадіти Тиктор.
Ні, телеграму посилати не можна.
Треба виплутатися самому. Сам винуватий, сам наварив каші — їж тепер! Тепер я зрозумів, який правий був Микита Коломієць, весь час безперестану попереджаючи нас: «Глядіть, хлопці, не захоплюйтесь Дугласами Фербенксами та Рудольфами Валентіно — це отрута, яку виробляв американська буржуазія. Ці фільми — школа бандитизму. До добра вони не доведуть!»
«Як він був безмірно правий, якими справедливими були його слова! І чого я пішов на тих «Акул»! І нічого б не трапилось, коли б я навіть і не знав про існування такої картини!..»
«Що робити? Як врятуватися? Де вихід із цієї пастки? — питав я себе. — Отакі гроші украли! Отакі гроші!»
Я зразу ж став перераховувати залишену мені злодіями здачу. Карбованець сорок дві копійки. Небагато! Одначе на хліб і на зельтерську воду вистачить. Як-небудь перебідую два дні, зроблю все, що треба, а потім зайцем махну додому. Залізу під вагонну лавку і буду лежати нишком, щоб контролер не помітив. Або на товарняку влаштуюсь.
Весняний ранок
Розвиднялось. Почали прибирати у вокзалі, і я вийшов на вулицю. Сонний, голодний, я відчув, що навряд чи зуміло навіть деньок протриматись на зельтерській воді та хлібі. Від далекої дороги, від голоду, від сильних переживань я дуже ослабів. Ішов по вулиці і похитувався.
Трамваї ще не ходили, але вже з’явилися перехожі. Двірники відчинили ворота. Домашні господині з кошиками в руках поспішали на базар. Усі вони йшли в одному напрямку, і я, щоб скоротати час, поплентався за ними.
Першим у місті прокинувся знаменитий харківський ринок — Благбаз.
Один по одному відкривалися рундуки. Зажурений, невмитий, ходив я по Благовіщенському базару, поки мені в ніс не ударив дуже смачний і гострий запах. Він забивав запахи квашеної капусти, селери, томату в бочках, застиглого і схожого на розплавлений сургуч. Як той мисливський пес, що почув перепілку, роздуваючи ніздрі, я пішов на цей запах.
Худа торговка у ватнику, похитуючись, голосила біля двох димучих жаровень, заставлених величезними чавунами:
— Флячки, гарячі флячки! Ой, хватайте, люди добрі! Ой, дешево беру! Ой, ніде і ніколи, ні в якому царстві, ні в якому государстві ви не знайдете таких чудових флячків! Це ж розкіш, це небо на язиці, це ж найкращий і найдешевший сніданок! Та покуштуйте ж мої флячки!..