Миколаївське небо
- Автор: Астров-Чубенко Вячеслав, Бакк Ольга
- Год: 2006
- Язык: украинский
- Год: "Зелений Пес"
- ISBN: 966-2938-17-6
- Переводчик: Василь Фляк
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Миколаївське небо». Краткое содержание книги:
У розповідях цієї збірки — душа Миколаєва. Така, як її відчули кращі фантасти міста. Знайома й парадоксальна, кумедна й до щему тужлива.
Завжди різна. Завжди — фантастична.
Розгорнувши книжку, ви відкриєте для себе новий, паралельний Миколаїв. Місто, де давно облаштувалися схожі на нас інопланетяни. Де відбулася перша антирекламна революція. Де минуле й сьогодення вступили в сутичку за право володіння світом, а сталкери влаштовують пікнік на узбіччі Намиву.
Готові до подорожі, яку запам’ятаєте надовго?
Тоді — перегортайте!
Він різко повернувся й ступнув до машини.
Сухо клацнули дверцята, опускаючись на місце. «Оксо», підібравши колеса під днище, круто пішов у зеніт. Ольша проводжала його очима, поки темну крапку не поглинуло небо. Залишилася лише найзвичайнісінька вуличка, яких у Миколаєві десятки. Дива закінчилися, повернулася повсякденна сірість, але залишилися ще спогади й несподіване відчуття минулого свята. Зітхнула. Наділа подаровані окуляри. Сеня-Сеня, розвідник-гіанець. Розчинився, зник з її життя, як передранковий сон. «А йому б дуже пасував білий халат», — подумала Ольша, підхопила сумку й пішла додому, знаючи напевно, що її шлях набагато коротший, ніж у трійці там, нагорі.
Квітень 1992 — січень 1993 Миколаїв
Василь Ґрозів
МИКОЛАЇВСЬКЕ НЕБО
— Ну? Так що ви все-таки бачили? Як же ви не помітили? Ми ж сьогодні над моєю Украї-ї-їною билися.
— А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села…
— Е-е ні! А повітря? Інше. А небо? Голубіше! І земля зеленіша.
Андрій натиснув «Стоп» і трохи повернувся до початку.
— А як тут помітиш? Ті ж поля, дороги, села…
— Е-е ні! А повітря? Інше. А небо? Голубіше!
Ще раз «Стоп» і ще раз до початку.
— Е-е ні! А повітря? Інше. А небо?
Андрій знову натиснув «Стоп» і мовчки дивився в нерухоме зображення на екрані монітора. У кімнату тихо ввійшла дружина Віра й зупинилася за спиною Андрія. Вона хотіла якось допомогти чимсь засмученому чоловікові, але не знала як і чим. Єдине, що вона добре засвоїла, було просте правило: поки чоловік у своїй «печері», його краще не чіпати.
— А повітря? Інше. А небо? — знову заграв Андрій на клавіатурі.
— Андрію! — не витримавши, покликала дружина.
— Так-так, я бачу, — Андрій якось приречено зітхнув і різко перевів курсор навігатора кудись на середину.
— Ну що ж, молодь, завтра в бій, — зазвучали колонки комп’ютера. — У першому бою у вас головне завдання — утриматися за ведучим. Можете не збивати літаки супротивника, не стріляти. Утримаєшся за хвіст ведучого — будеш літати.
«Стоп».
Зображення завмерло. Андрій завмер. Дружина за спиною стояла нерухомо. Андрій повернувся до неї. Їхні очі зустрілися. Обоє полегшено усміхнулися.
— А ти знаєш, Віруню, давай-но ми справді поїдемо в Миколаїв.
— Поїхали. Ти цю поїздку Богданчику вже другий рік як обіцяєш. Він йому вже сниться цей Миколаїв.
— Дуже, дуже правильне рішення, дорогий мій Андрюшо! — лікар гаряче трусив Андрія за плечі. — Миколаївське небо вам дуже допоможе. От побачите! Ще привезете мені миколаївський сувенір за гарну пораду.
— Та я вам цілу бочку коблевського вина привезу, якщо відпустить мене ця зараза.
— Відпустить, відпустить. Нікуди вона не дінеться. Коли людина повертається до нормального способу життя, ця зараза, як ви висловилися, обов’язково відступає. Це, як тінь, що завжди зникає, коли запалюють світло. Технологія відпрацьована десятиліттями. Сумніватися в ній — те ж саме, що сумніватися, чи покотиться колесо чи ні. Колесо завжди котиться. Така його сутність. Так що будьте впевнені. За бочку вина спасибі, звичайно, але… Я давно вже не п’ю. Подарунки від клієнтів тримаю для друзів. І то їх у мене стає все менше й менше… Я маю на увазі питущих друзів.
— А мене ви вважаєте питущим? — недовірливо запитав Андрій.
— Відверто кажучи, я не вважаю вас тверезником, Андрію. Коли ви пішли з пивзаводу й перестали пити пиво, я думав, що нарешті алкоголь, як і нікотин, зазнав поразки в боротьбі за вашу душу. Виявилося, що тільки здалося. Спирт ще тримає вас. Не так міцно, як раніше, не так сильно, як інших. Але він для вас чимсь схожий на секс, Ви спокійно можете розмірковувати про жінок, про взаємини з ними. Але варто вам зачепитися за трохи оголені чи навіть ледь опуклі під одягом груди, то вас уже може занести аж до ліжка. Я правий?
— Так, ви маєте рацію, Анатолію Борисовичу. Поки пляшка закоркована, вона для мене майже не існує. Але досить її почати… Все! Поки дно не побачу, не зупинюся.
— Тому…
— Тому краще не відкорковувати, — закінчив фразу Андрій.
— «І якщо око твоє спокушає тебе, — усміхнувшись, сказав лікар, — вирви його й кинь від себе: краще тобі кривим увійти в життя, ніж з двома очима бути ввергнутим у геєну вогненну».
— О, ні-ні, Анатолію Борисовичу! — заблагав Андрій. — Я вам вірю, ціную вашу думку, але я ще не готовий до розмови на такому рівні. Взагалі, коли я чую «геєна вогненна», то якось весь внутрішньо напружуюся. Мабуть, я ще не засвоїв цю термінологію. Напевно, з такими, як я, треба говорити якоюсь іншою мовою. Ну, наприклад, краще бути однооким нормальним, аніж двооким ідіотом. Або щось подібне.