Сповідь

Я розніс за призначенням свої рекомендаційні листи, і мене відразу прийняли до притулку для новонавернених, щоб настановити в релігії, за навернення в яку мені й призначалося утримання. Я пройшов через великі двері із залізними ґратами, які замкнули за моєю спиною, повернувши двічі ключем. Такий початок здався мені радше значливим, ніж приємним, і змусив замислитися. Мене провели у досить простору кімнату, в якій з меблів були лише дерев’яний аналой з великим розп’яттям та п’ятірко дерев’яних стільців, що здалися мені лакованими, але насправді просто лисніли від частого використання. У цій залі для зібрань я зустрів кількох своїх товаришів по навчанню, на вигляд справжніх бандитів, більше схожих на прислужників диявола, ніж на майбутніх дітей Божих. Двоє з цих негідників були славонцями, що видавали себе за єврея і мавра. Вони призналися мені, що проводили життя, мандруючи по Іспанії та Італії, переходячи в християнство і хрестячись усюди, де тільки це обіцяло хоч найменшу вигоду.

Відчинили інші залізні двері, що ділили навпіл великий балкон, який виходив у двір. Через ці двері увійшли наші новонавернені сестри, які, як і я, готувалися народитися наново через урочисте зречення, а не через хрещення. Це були найбільші розпусниці й наймерзенніші шльондри, які коли-небудь оскверняли надра Церкви. Лише одна з них здалася мені доволі гарненькою. Вона була майже мого віку, можливо, на рік чи два старша. Кілька разів я ловив на собі погляд її лукавих оченят. Це викликало у мене деяке бажання познайомитися з нею, але за два місяці, що вона ще залишалася в цьому домі, вже до цього провівши в ньому три місяці, мені жодного разу не вдалося до неї підійти, так пильно опікали її наша стара тюремниця і святий отець, який ревно трудився над її напученням, але, очевидячки, досяг невеликих успіхів у цій справі. Мабуть, вона була дуже тупа, хоча такою і не здавалася, бо ніколи ще навчання не тривало так довго. Святий чоловік усе ніяк не визнавав її готовою до виголошення зречення. Вона занудьгувала в ув’язненні і захотіла покинути притулок, байдуже, ставши християнкою чи ні. Довелося зловити її на слові, поки вона ще погоджувалася, зі страху, щоб вона не обурилася й не відмовилася від свого наміру.