Список бажань

Лоурі заплющив очі. Цілий рік не було до кого мовити. А тепер дві розмови одночасно.

— Я ніколи туди не пройду.

— Ти можеш заспівати це, дідусю.

Меґ підлетіла ззаду до незворушного дублінця.

— Наскільки я розумію, мозок — наче фортеп'яно. Треба лише правильно натискати клавіші. — Вона закачала рукави і застромила руку охоронцеві у вухо по лікоть.

— Бр-р-р, — скривився Лоурі. — Яке паскудство.

— Стережися, я можу оскаженіти щомиті.

Меґ скреготала зубами, доки копирсалася в голові охоронця.

— Ага, ось воно. Приготуйся скоритися цілковито й беззаперечно.

Лоурі здалось, що він почув, як Меґ натиснула якийсь внутрішній перемикач.

— Слухаюсь.

Деззі й справді не той став. Почав стукати коліньми одне об одне й трясти руками, наче перебираючи струни.

— Гм-м, — Лоурі розмірковував уголос. — Він мені когось нагадує.

— Так, того патлатого рок-н-рольника.

Враз Деззі завантажив кліп на пісню того співака, достоту повторюючи всі його викрутаси стегнами й тремтіння губ.

— Упс, — сказала Меґ. — Не та кнопка.

Вона спробувала знову. Меґ шукала кнопку, як ведмідь вулика.

— Здається, ось вона.

Втішного було мало. Тепер Деззі іржав, як кінь.

— Господи, та вселися в нього.

— І не подумаю. Мені галімосно і від твоїх спогадів. Не кажучи вже про весь цей мотлох середньовічної поезії. До речі, я вже знайшла те, що шукала.

Клац. І Деззі почав старанно перебирати руками й ногами, мов слухняне кошеня.

Лоурі обережно кахикнув:

— Дезмонде. Чи можеш ти мені відчинити прохід?

Деззі всміхнувся на всі тридцять два:

— Звичайно, чоловіче. А чи знаєш ти, чому?

— Ні, Дезмонде. Чому?

Сльоза скотилася з ока охоронця.

— Бо я люблю тебе, чоловіче. Я люблю тебе і всі-всі-всі квіти, що є на землі, я люблю багатоповерхові автобуси. Я навіть люблю тринітських студентів за їхні смердючі куртки й уїдливі зауваги. Я люблю всенький світ, чоловіче. — Стиха схлипуючи, Деззі легенько натиснув на кнопку, і прохід відчинився.

— Дезмонде, можна мені отримати перепустку?

— Звичайно, чоловіче. Чому б тобі, як вертатимеш, не перебути ніч у моєму прихистку? Ми змогли б порозкошувати його голосом.

— Звучить звабливо, — сказав Лоурі, геть ніскілечки не зрозумівши, що саме охоронець тільки-но утнув. Він повернувся до летючої помічниці. — Що ти зробила з цим бідолахою?

Меґ знизала плечима:

— Я всього-на-всього побачила рожеву скриньку, сповнену щастям. У найдальшому куточку його голови. І відчинила.

— Він мені більше подобався як викидайло.

Лоурі минув широкий прохід, його впевненість зростала щокрок. Він пришпилив перепустку до підборта свого піджака й міг безперешкодно проходити в будь-який куточок телестудії, в тому числі, як він сподівався, й на зйомки передачі “Чай разом із Сесилі”.