Список бажань

— Пане, — мовив він зарозуміло так, наче сказати “Чого б ви хотіли, пане?” вимагало неймовірних зусиль.

Меґ примружилась. Як їй триматися? Впевнено, сказала вона собі. Наче ти належиш до цього світу.

— Гаразд, пане… е-е-е… продавцю. Наталі щойно мене постригла. Тепер мені потрібне пристойне вбрання. Костюм, чи що. І жодних капелюхів, бо він мене вб’є. Ну, вбив би, якби міг рухатись. — Меґ нервово захихотіла.

— Пан хоче костюм? Якої фірми?

— Та байдуже, аби не дешевий. Зніміть кошти з моєї кредитки.

І враз усі стали чемно усміхатись. Постягали з ший свої сантиметри, наче Індіана Джонс батоги, і повстромлювали їх Лоурі під пахви.

— Пан бажав би пошити чи придбати готовий?

— Е-е-е… навіть не знаю. Певно, зупинимось на готовому.

— Чудово. Не рухайтесь, будь ласка. З жилетом чи без?

— Не знаю. Певно, без жилета.

— Як пан захоче.

— І пару отих коричневих черевиків. Зі стильними торочками.

— Китицями.

— Угу, саме їх.

— Який розмір?

А оце вже весело. Час сказати щось розумне.

— Розмір? Я забув. Пам’ять трохи підводить. Бачите, я вже такий старий…

— Що навіть не пам’ятаєте, як підписуватись.

— Перепрошую?

— Та ні, нічого. Це я так, жартую.

Меґ здалося, що довкола неї закрутився справжній вихор. Татусь із синками літали довкола, вигукуючи якісь незрозумілі цифри й фрази.

Через кілька нескінченних хвилин перевдягання й підшивання кравці нарешті завершили свою напружену роботу.

— Et viola![6] — сказав найстарший з них, зачарований своїм витвором.