Хвороба Кітахари
- Автор: Рансмайр Кристоф
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Видавництво Жупанського
- ISBN: 978-966-2355-70-3
- Переводчик: Максим Солодовник
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Хвороба Кітахари». Краткое содержание книги:
Неоднозначність, багаторівневість месиджу — невід'ємна складова творчості видатного австрійця — відчуваються тут навіть гостріше, ніж у всесвітньо відомому «Останньому світі», даючи читачеві змогу по-справжньому заглибитись у пронизливу красу і своєрідну ліричність життя персонажів цього виразно кінематографічного тексту, який тільки на перший погляд може здаватися просто новим етапом авторської гри із жанром «альтернативної історії».
Він відігнув від переднього колеса рване крило і два-три рази марно спробував запустити мотор, і в цей момент на Ковальському пагорбі Берінг, піддавшися магнетизму дивовижної машини там, на березі, знову загнуздав свого коня. Перемазаний глиною після падіння, попри біль, він скочив на неосідланого коня і погнав униз засніженим схилом, до озера.
Собачий Король якраз вибив з рами автомобільного вікна застряглі уламки, коли на нього впала тінь вершника. Берінг нахилився до нього з висоти змиленого коня — ніби до слуги. Він уперше подивився Амбрасу в обличчя і сказав:
— Я можу вам допомогти. — У холодному повітрі його голос прозвучав пискляво й хрипло. Він мимоволі ковтнув.
— Допомогти? — перепитує Собачий Король, випростується і уважно дивиться на нього, і Берінгові раптом здається, немов начальник каменоломні і головний моорський суддя дивиться тільки на його руку, якою він раніше тримав пістолет. Тільки на цю руку, якою він убив зниклу жертву.
— Допомогти? Оцим конякою? — питає Амбрас. Куртка в нього розірвана, один рукав мокрий від крові.
— Оцим конякою, моїм конем… конем та інструментом. Я поверну машину на трасу, вона буде на ходу.
— Ти?
— Так, я, — каже Берінг, не знаючи, як треба говорити з Королем, і не спішуючись.
— Ти хто — торгівець брухтом чи чорнокнижник?
— Ні… я… — розгублено бурмоче Берінг. І раптом звідкись здалеку прилітає до нього слово, якого він ніколи не чув, але яке читав у календарях ковалихи: — Ні, ваша ясновельможносте, я коваль.
9. Великий ремонт
Собачий Король і моорський коваль були відсутніми того дня на «хрещенні» корабля, спускові зі стапеля та святі. Не бачили, як було вибито останні підпори з-під корпуса, як судно шубовснуло у воду, майже зникнувши при цьому у хмарках з мерехтливих сніжинок. Ніс його настільки круто пірнув углиб озера, що потужна хвиля сягнула вище палуби й зірвала з планшира два рятувальні кола й декілька квіткових гірлянд. Пароплав загрозливо завалився спершу на один облавок — у бік гір та Сліпого берега, потім — у бік причалу, що був чорним від людей, але поступово, немов надто грубо розгойдана колиска, все ж вирівнявся і врешті спокійно завмер на хвилях навпроти руїн готелю «Бельвю».
Аж тепер тільки моорський секретар розбив об форштевень пляшку вина. У метушні через судно, що так раптово шубовснуло у воду, він мало про неї не забув, думаючи лиш про те, що треба подати знак рукою! Але цього знаку ніхто не чекав. Тож він вигукнув нове ім'я колоса — з тією ж затримкою, з якою тепер духовий оркестр на пришвартованому понтоні заграв щось тріскуне, а святковий натовп на березі почав кричати «браво!». Це було давно знайоме, затонуле ім'я, що нарешті знову виринуло з озерного дна — і тієї ж миті знову зникло в захопленому галасі.
— Нарікаю тебе… — крикнув секретар, марно намагаючись перекрити оглушливий рев, закашлявся з натуги, почав ще раз і врешті проспівав свою формулу безсилим, сухим як папір голосом, якого вже ніхто не почув: — Нарікаю тебе іменем «Спляча грекиня»!
Сніг, що осипався з лав, надбудов і палуб, плавав у бухті як швидкоплинний спогад про айсберги і у відгомонах святкування перетворювався на зелену, як мох, воду. І тим часом як на причалі співав хор, виступали оратори, піднімали прапори і за відсутності установок для феєрверку запускали сигнальні ракети, подув поривчастий, теплий вітер, сповнив бухту чорно-синіми тінями, розтопив сніг на грузьких луках та на схилах, відкривши погляду велике болото.
Берінг і Амбрас добре бачили в ці години вогненні кулі ракет, проте хорову й оркестрову музику пориви вітру доносили до них крізь очерет лиш як уривчасті, викривлені до невпізнання звуки. Собачого Короля і коваля не було серед пасажирів, що масово сунули на облавок, і знервований церемонімейстер, зауваживши відсутність одного з почесних гостей, марно розпитував про нього на причалі та на палубі. З великим товариством на облавку «Спляча грекиня» врешті-решт вийшла без Амбраса у свій перший прогулянковий рейс.
Відсутність Берінга була непомітною; він не був запрошеним. Але те, що начальник каменоломні й головний моорський суддя не з'явився на цьому найбільшому з часу закінчення війни святі, породило безліч чуток як на березі, так і на кораблі: Собачий Король лежить скаліченим після аварії у моорському лазареті, з легкими ушкодженнями, важко поранений, при смерті, уже врізав дуба, однією собакою менше, чи й не втрата…