Весілля в монастирі

— А коли ви вийшли заміж, ви не кинули праці? І ваш чоловік нічого не мав проти?

— А що б він міг мати проти? І як би я кинула свою працю? Про це й мови не заводилося! — Вона раптом замовкла. Звичайно, вона ніколи б не кинула праці, і хай, коли Галинка виросте, завжди працює і буде самостійна. Подумки вона всміхнулася, адже, крім того, що вона працює в Трудолюбії, їй ще завжди потрібно мати приватні уроки не для власного задоволення, а щоб газета чоловікова виходила і сім’я жила пристойно. Про це вона могла розмовляти з бабусею. Навіть сестри були впевнені, що у них все гаразд: «Літка живе, як хоче, їй можна тільки заздрити». Лише брат Ілько, поки вчився і жив у неї, знав, що улюблена сестра Літка завжди «викручується», і ніхто, крім неї, не дбає про бабусю і хворого батька. І батьки чоловікові живуть у них у флігельку, і вона навколо них крутиться, — «папашо, мамашо...» Навіть смішно, коли б він, Ігор, знав про її життя! »

— Ви, напевне, лікарем були б найкращим, та й скрізь, ким би не працювали, — замислено мовив він.

Він помітно став спокійніший і вже, ні про що не розпитуючи, сам спокійно розповідав про фронтових товаришів, і виходило, що всі вони дуже хороші, вірні друзі, казав, як він їм розповідатиме про монастир, шкодував, що їх не буде на весіллі.

— Ви б тоді познайомилися з ними, і правда, вони б вам сподобалися.

Але здавалося, що він говорить, аби щось говорити, проте, коли вона нагадувала, що вже час іти, він казав:

— Та ні, ні, що мені робити в келії? А ви так поспішаєте до своєї дияконихи? Посидимо трохи над річкою.

— А тьотя? Вона ж турбуватиметься.

— Ні, вона зайнята архієреєм і гадає, що я давно у себе спочиваю, адже вночі мені треба їхати стрічати Аду з її матір’ю.

— Тоді справді вам треба спочивати. Ми так довго гуляли, у вас не розболілась нога?

— Хай вона болітиме ще дужче, аби ви питали про це так дбайливо і уважно. Дякую, що ви були сьогодні зі мною.

Він завжди говорив таким тоном, що ніколи не можна було визначити — чи то від вихованості, звичайної світської чемності, чи від безпосередньої щирості.

Прощаючись, він потиснув у задумі руку і знову сказав:

— Дуже вам дякую.

Так, як і вчора.

Ольга нарешті повернулась, і коли Літа Миколаївна прийшла, та вже спала. Усі були заклопотані перед завтрашнім днем, на щастя, швидко повечеряли, і Літа Миколаївна, посилаючись на те, що втомилась за день, — вони так довго гуляли з Ігорем, про де вона, звичайно, не повідомила, — пішла в кімнату, яку їм одвели з Ольгою. Ольга спросоння спитала:

— Літко, це ти? Нарешті! Де ти була?

— Завтра все розповім, втомилася зараз. А як тобі гостювалось?

— І я завтра все розкажу, так спати хочеться. Лягай і ти. — Але додала: —Вони так ходили за мною, так зраділи! Я дуже рада, що побувала. У них же нікого нема, крім Петрусика, а я, свинота, ніколи його не приводжу до старих... Дуже рада, що побувала.