Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів
Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Электронная книга - «Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів». Краткое содержание книги:

Петро Кралюк (нар. 1958 р.) – доктор філософських наук, професор, перший проректор Національного університету «Острозька академія». Є автором численних робіт з історії культури України, зокрема її філософської думки. Створив власну концепцію історії філософії України, яка різниться від загальноприйнятої. Відомий також своєю історичною публіцистикою на шпальтах газет «День», «Дзеркало тижня» та сайті радіо «Свобода». Його перу належить низка романів і повістей («Шестиднев», «Лицар і смерть», «Діоптра», «Віднайдення раю»). У видавництві «Фоліо» вийшли друком книжки П. Кралюка «Справжній Мазепа», «Козацька міфологія України: творці та епігони», «Богдан Хмельницький: легенда і людина», де він подає дещо незвичний погляд на роль елітарних верств та козацтва в історії України, а також «Ярослав Мудрий». У новій книзі П. Кралюка йдеться про непрості стосунки між українцями та їхніми предками й тюрками. Автор показує, що це були відносини між двома цивілізаціями (землеробською й кочовою), які часто мали конфронтаційний характер. Однак існувало й чимало прикладів «взаємодоповнення» та співробітництва. Звертається увага на історію відносин між слов’янським населенням нинішніх українських земель й аварами, булгарами, печенігами, половцями, торками, татарами, турками тощо. Особливо акцентується увага на стосунках між українським козацтвом, з одного боку, та Кримським ханством та Османською імперією, з другого. Показано, що в генезисі українського етносу помітну роль відіграли тюрки, а українська культура має чимало тюркських елементів.
1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 30
Перейти на страницу:

Наведені вище факти дають підстави вважати, що половці відіграли помітну роль в етногенезі українців. Інша річ, що ця роль так і не вивчена й не осмислена. При цьому таке осмислення – не кабінетний інтерес учених-істориків чи етнографів. Це осмислення є для нас актуальним. Адже Україна й досі розділена (передусім ментально) на «схід» і «захід». Причому це розділення майже накладається на межу між колишніми землеробськими й, відповідно, слов’янськими регіонами, з одного боку, та степовими районами, де кочували половці. Звісно, це розділення не варто абсолютизувати – але не варто його й недооцінювати. Ще з княжих часів, як уже говорилося, склалася своєрідна конфедерація русів та половців. І ця конфедерація, зазнавши різних трансформацій протягом віків, стала основою для українського етносу, а потім – новочасної нації. Руси-слов’яни створили симбіоз з тюрками-половцями. І це колосальний досвід, який треба цінувати, яким треба гордитися і який треба використовувати. Адже не забуваймо, що «половецька печать» дала про себе знати і в Золотій Орді, і в мамлюцькому Єгипті, і в другому Болгарському царстві, і в Грузії за блискучих часів царя Давида Будівельника (1073—1125), і при становленні Волоської держави – предтечі Румунії. Половці були енергійні й талановиті. Вони швидко «загорялися», могли творити чудеса. Правда, їм не вистачало організованості, бажання доводити справу до завершення. Чи не такі українці, які в останні роки зуміли здивувати світ своїми революціями, але так і не змогли завершити ці революції й скористатися їхніми результатами? Гармонізувати «східну» (енергійну та анархічну) та «західну» (консервативну, «закорінену») ментальності – це одне із головних завдань сучасної України. Тоді Україна зможе справді стати єдиною та сильною.

Чорні клобуки

На службі у русів

Якщо з половцями Русь становила «поліцентричну державу», де руська й половецька «половини», змагаючись, часто укладали різноманітні союзи для вирішення спільних завдань, то низка тюркських етносів фактично стали васалами руських князів, «влившись» у руський політичний організм. У літописах цих васалів іменують чорними клобуками (тюркською – каракалпаки). Ця назва походить від назви елементу їхнього одягу – високих чорних шапок. Насправді під чорними клобуками розуміли не якийсь один народ, а сукупність тюркських етносів, що знаходилися на безпосередній службі руських князів132.

Перша згадка про них зустрічається в літописі під 1146 р. Там, зокрема, ведеться мова про боротьбу внука Мономаха, Ізяслава Мстиславича, за київський престол. Наведемо цей уривок повністю:

«Ізяслав же, се почувши, зібрав воїв своїх і рушив на нього з Переяславля, взявши благословення у [церкві] Святого Михайла в єпископа у Євфимія. І перейшов він Дніпро [бродом] коло [города] Заруба, і тут прислали до нього [послів] чорні клобуки і все Поросся, і сказали йому: «Ти – наш князь. А Ольговичів ми не хочемо. Поїдь-но вборзі, а ми – з тобою».

І рушив Ізяслав до [города] Дернового, і тут зібралися всі клобуки і порошани»133. Ця згадка наводить на наступні висновки. По-перше, чорні клобуки проживали на Пороссі – в басейні річки Рось. Це південний кордон Київського князівства на межі зі степом. Тобто чорні клобуки були прикордонною сторожею, охороняючи князівство від наїздів ворогів – передусім половців. По-друге, із повідомлення випливає, що вони були помітним чинником у політичному житті князівства. На них, зокрема, спирався Ізяслав Мстиславович, ведучи боротьбу за владу.

У літописах неодноразово згадується, що чорні клобуки служили київським князям. Водночас від них чимало залежало і політичне життя цього князівства. Можна навіть затвердити таке: основними тут політичними силами були дружинники, князівські слуги-управлінці й чорні клобуки. Вони й становили військово-політичну еліту князівства. Тобто центр Русі не був «цілком слов’янським». Помітну роль у ньому відігравали тюркські елементи.

Назва «чорні клобуки» не так часто використовувалася літописцями. Остання літописна згадка про об’єднання цих племен припадає на 1193 р. Там говориться про те, що ліпші мужі з чорних клобуків закликали князя Ростислава Рюриковича піти походом на половців134. Як бачимо, чорні клобуки не дуже шанували своїх тюркських одноплемінників і охоче вирушали проти них у походи. В принципі, говорити про тюркську єдність чи про солідарність у той час не варто. Тюркські племена, роди часто воювали один проти одного.

вернуться

132

Котляр М. Клобуки чорні // Енциклопедія історії України: у 10 т. – К., 2007. – Т. 4. – С. 354.

вернуться

133

Літопис руський. – С. 199.

вернуться

134

Там само. – С. 353.

1 ... 20 21 22 23 24 25 26 27 28 ... 30
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)