Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Наведені вище факти дають підстави вважати, що половці відіграли помітну роль в етногенезі українців. Інша річ, що ця роль так і не вивчена й не осмислена. При цьому таке осмислення – не кабінетний інтерес учених-істориків чи етнографів. Це осмислення є для нас актуальним. Адже Україна й досі розділена (передусім ментально) на «схід» і «захід». Причому це розділення майже накладається на межу між колишніми землеробськими й, відповідно, слов’янськими регіонами, з одного боку, та степовими районами, де кочували половці. Звісно, це розділення не варто абсолютизувати – але не варто його й недооцінювати. Ще з княжих часів, як уже говорилося, склалася своєрідна конфедерація русів та половців. І ця конфедерація, зазнавши різних трансформацій протягом віків, стала основою для українського етносу, а потім – новочасної нації. Руси-слов’яни створили симбіоз з тюрками-половцями. І це колосальний досвід, який треба цінувати, яким треба гордитися і який треба використовувати. Адже не забуваймо, що «половецька печать» дала про себе знати і в Золотій Орді, і в мамлюцькому Єгипті, і в другому Болгарському царстві, і в Грузії за блискучих часів царя Давида Будівельника (1073—1125), і при становленні Волоської держави – предтечі Румунії. Половці були енергійні й талановиті. Вони швидко «загорялися», могли творити чудеса. Правда, їм не вистачало організованості, бажання доводити справу до завершення. Чи не такі українці, які в останні роки зуміли здивувати світ своїми революціями, але так і не змогли завершити ці революції й скористатися їхніми результатами? Гармонізувати «східну» (енергійну та анархічну) та «західну» (консервативну, «закорінену») ментальності – це одне із головних завдань сучасної України. Тоді Україна зможе справді стати єдиною та сильною.