Півтори тисячі років разом. Спільна історія українців і тюркських народів

Та справа не лише в цьому. Під впливом «Слова о полку Ігоревім» в українській культурі, як і в культурах інших східнослов’янських народів, сформувався сильний антиполовецький дискурс127. Не будемо зараз вдаватися в дискусію, чи є автентичним «Слово…», чи воно – породження російських політиків кінця XVIII ст. На нашу думку, більш імовірним є друге128. Одне безсумнівно: цей твір з численними інтерпретаціями (як науковими, так і художньо-літературними й мистецькими) витворив у свідомості росіян, українців та білорусів ставлення до половців як до ворогів.

Зрештою, є й чимало антиполовецьких моментів у давньоруських літописах. Хоча зустрічаються фрагменти, які викликають повагу до половців. Чи не найяскравішим із них є оповідь про євшан-зілля. На початку т. зв. Галицько-Волинського літопису розповідається, що князь Володимир Мономах вигнав половецького хана Отрока (Атрака) в Обези, тобто Грузію. Його ж брат Сирчан лишився кочувати в донських степах. І коли помер Володимир, Сирчан послав свого співця Ора до Отрока, щоб той закликав брата повернутися в землю половецьку. «Мов же ти йому слова мої, співай же йому пісні половецькії, – напучував посланця Сирчан. – А якщо він не схоче, – дай йому понюхати зілля, що зветься євшан». Далі розповідається така історія: «Той же не схотів [ні] вернутися, ні послухати. І дав [Ор] йому зілля, і той, понюхавши і заплакавши, сказав: «Да лучче єсть на своїй землі кістьми лягти, аніж на чужій славному бути». І прийшов він у землю свою»129.

Наведена літописна розповідь отримала художні інтерпретації в українському письменстві. Зокрема, в 1899 р. Микола Вороний (1871—1938) написав поему «Євшан-зілля», яка була закликом шанувати рідну землю130.

З 1987-го по 1990 рік у Львові виходив самвидавний машинописний альманах «Євшан-зілля», помітну роль у виданні якого відіграла родина Ігоря та Ірини Калинців. Було п’ять випусків цього видання. Шостий не з’явився з технічних причин. У 1993 р. вийшов масовим накладом Сьомий випуск. Однак далі альманах не друкувався131. Таким чином давня половецька легенда ніби «ожила» в українській культурі.