Сон кельта
- Автор: Варгас Льоса Марио
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5083-0
- Переводчик: Виктор Иосифович Шовкун
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Сон кельта». Краткое содержание книги:
В основу сюжету покладено реальну історію легендарного борця за незалежність Ірландії Роджера Кейсмента. Колишній британський консул, якому надали широкої популярності звіти про лиходійства, що чиняться колонізаторами в Конго і Амазонії, був страчений за заклики до заколоту проти панування Британської імперії. Останні свої дні Кейсмент провів у камері у повній ізоляції, зраджений друзями та соратниками, обуреними його змовою з німцями і гомосексуальними зв’язками, про які стало відомо з його щоденника — чи то справжнього, чи то сфальсифікованого.
2010 року у видавництві «Фоліо» вийшов роман Льоси «Витівки кепського дівчиська».
Роман «Сон кельта» українською друкується вперше.
— Яку радість ти мені принесла, моя люба Алісо, яку радість, — сказав Роджер Кейсмент, узявши її за обидві руки. — Я вже не вірив, що мені пощастить знову з тобою зустрітися.
— Я принесла тобі кілька книжок, солодке печиво та дещо з одягу, але все у мене забрали охоронці на вході, — сказала вона, скрививши гримасу безпорадності. — Співчуваю тобі. Ти почуваєш себе гаразд?
— Так, так, — сказав Роджер, не змігши приховати тривоги в голосі. — Ти так багато робиш для мене останнім часом. Ще немає новин?
— Засідання Кабінету міністрів відбудеться в четвер, — сказала вона. — Мені відомо з надійних джерел, що твою справу поставлено першою в порядку денному. Ми робимо все можливе й навіть неможливе, Роджере. Під проханням близько півсотні підписів, їх поставили всі важливі люди. Вчені, митці, письменники, політики. Джон Дівой запевняє нас, що в будь-яку хвилину може надійти телеграма від Президента Сполучених Штатів Америки до англійського уряду. Усі наші друзі мобілізувалися, щоб знешкодити, я хочу сказати, щоб нейтралізувати ганебну кампанію в пресі. Тобі про неї відомо чи ні?
— Дуже туманно, — сказав Кейсмент із невдоволеним жестом. — Новини із зовнішнього світу сюди не доходять, і тюремники мають наказ не пропускати до мене жодного слова. Один шериф іноді це робить, але тільки для того, щоб допекти мені. Ти віриш у те, що сьогодні для мене існує якась можливість, Алісо?
— Звичайно, вірю, — твердо відповіла вона, але Кейсментові здалося, що це жаліслива брехня. — Усі мої друзі запевняють мене, що кабінет одностайно висловиться на твою користь. Якщо є бодай один міністр, який не хоче смертної кари, ти врятований. І схоже, твій колишній начальник у Форін-Офісі, сер Едвард Ґрей, налаштований проти. Не втрачай надії, Роджере.
Цього разу шериф Пентонвілської в’язниці не був присутній у кімнаті побачень. Лише молодий і стриманий охоронець стояв до них спиною і дивився в коридор крізь ґрати на дверях, удаючи, ніби йому зовсім нецікаво, про що там розмовляють Роджер та жінка-історик. «Якби всі тюремники в Пентонвілській в’язниці виявляли таку стриманість, то життя тут стало б набагато терпимішим», — подумав Роджер. Він згадав що досі не запитав Алісу про події в Дубліні.
— Я знаю, що коли відбулося повстання на Святий тиждень, Скотленд-Ярд обшукав твій дім на Ґросвінор-роуд, — сказав він. — Бідолашна Аліса. Тобі довелося пережити дуже прикрі хвилини.
— Не такі вже й прикрі, Роджере. Вони забрали багато паперів. Особисті листи, рукописи. Сподіваюся, вони мені їх повернуть, не думаю, що вони їм згодяться, — сказала вона, зітхнувши. — Супроти того, що вистраждала Ірландія, мої проблеми — дрібниця.
Знову будуть тяжкі репресії? Роджер намагався не думати про розстріли, про мертвих, які полягли після того трагічного тижня. Але Аліса, певно, прочитала в його очах цікавість, яку йому хотілося задовольнити.
— Розстріли, схоже, припинилися, — сказала вона, скинувши поглядом на спину охоронця. — Близько трьох із половиною тисяч, згідно з нашими підрахунками, вкинули до в’язниць. Більшість утримують тут, а решту розподілили по всіх тюрмах Англії. Ми нарахували поміж в’язнями близько вісімдесяти жінок. Деякі асоціації нам допомагають. Багато англійських адвокатів погодилися брати участь у їхніх процесах безкоштовно.
Запитання тіснилися в голові Роджера. Скількох друзів нарахували вони серед убитих, серед поранених, серед заарештованих. Але він стримав свою цікавість. Навіщо розпитувати про події, які назад не повернеш, і вони лише погіршать його й так гіркий настрій.
— Знаєш, що я тобі скажу, Алісо? Одна з причин, які спонукають мене бажати, щоб мені пом’якшили покарання, полягає в тому, що коли вони цього не зроблять, то я помру, так і не вивчивши ірландську мову. Якщо ж міру покарання мені змінять, то я обіцяю тобі вивчити її до самої глибини, й у цій самій кімнаті для побачень ми з тобою іноді розмовлятимемо ґельською мовою.
Вона кивнула головою й усміхнулася напівусмішкою.
— Ґельська мова надзвичайно складна, — сказала вона, взявши його за лікоть. — Тобі знадобиться багато часу й терпіння, щоб вивчити її. Ти жив надзвичайно бурхливим життям, мій любий. Але не переживай, бо мало хто з ірландців зробив для Ірландії стільки, скільки зробив ти.
— Дякую тобі, люба Алісо. Я так багато завдячую тобі. Твоїй дружбі, твоїй гостинності, твоєму розумові, твоїй культурі. Тим березневим вечіркам на Ґросвінор-роуд, у товаристві надзвичайних людей, у такій приємній атмосфері. То найкращі спогади з мого життя. Тепер я можу сказати тобі про це й подякувати тобі, моя дорога подруго. Ти навчила мене любити минуле й культуру Ірландії. Ти була щедрою вчителькою, яка збагатила моє життя великою мірою.