Лицарі Дикого Поля. Плугом і мушкетом. Український шлях до Чорного моря

Державний устрій Кримського ханату

Основні принципи державного устрою Кримського ханату корінилися у традиціях Золотої Орди і були типовими для степових імперій. Держава, згідно з ними, належала ханові, який мав право керувати нею на власний, нічим не обмежений, розсуд. При цьому хан обов’язково мав належати до владної династії, у випадку Криму — до династії Гераїв, яка була своєрідним колективним власником держави. Кримськими ханами завжди були представники роду Гераїв, які від середини XVI ст. титулувалися «Великий Хан Великої Орди, Великого Юрту, престолу Криму та Кипчацького степу, усіх татар, незчисленних ногаїв, татів, тавгачів та гірських черкесів». Уже хан Менглі Герай після перемоги 1502 р. над останнім ханом Великої Орди Шейх-Ахмедом почав титулувати себе також «падишахом» та «імператором усіх монголів». Великі князі литовські та великі князі московські визнавали за кримськими правителями імператорський статус і називали їх «царями кримськими» або «царями перекопськими».

«Гераї» у перекладі означає «шановані, достойні, гідні, поважні, праведні, істинні» тощо. Саме представники династії Гераїв, а також представники знатних татарських родів — карачі-беї — мали право обирати нового хана, керуючись традиційним принципом, згідно з яким владу мав отримати не старший син керівного хана, а найстарший представник керівної династії. Свого наступника міг призначити також хан, що правив. Влада також могла бути закріплена за новим правителем згідно з неписаною жорстокою і кривавою степовою традицією «відкритого престолонаслідування», коли в боротьбі за престол перемагав найбільш жорстокий і хитрий претендент, якому вдавалося винищити усіх головних конкурентів — власних братів, дядьків та племінників. Спадкування, таким чином, відбувалося за правом найсильнішого, а сама по собі перемога над суперниками у боротьбі за владу означала небесну санкцію на заняття престолу.

У Кримському ханаті, утім, ці принципи було невдовзі посунуто на другий план через вплив османів, які, починаючи вже з XVI ст., втручаються до процесу вибору хана і напряму призначають його зі Стамбула. Прецедент прямого втручання виник завдяки кримським беям, які після смерті Мехмеда Герая 1523 р. звернулися до османського султана Сулеймана І Пишного (1520—1566 рр.) з проханням надіслати на правління до Криму Саадета Герая. Внаслідок цього османи почали користуватися правом самовільно призначати хана з представників керівної династії Гераїв. Остаточно ця практика закріпилася з кінця XVII ст., хоча й до цього турецьке втручання до процесу спадкування влади кримськими ханами було звичною справою. Коли ж той або інший хан з якихось причин не задовольняв султана, турецький володар міг позбавити його влади і призначити нового представника династії Гераїв, якого наперед утримували «про запас» або при султанському дворі, або у засланні.

Кримські правителі намагалися позбавитися «ординської» традиції наслідування престолу старшим у роді й затвердити порядок наслідування влади старшим сином попереднього володаря. Однак цьому заважали претензії кримської знаті, а також політика османських султанів. Знать бажала зберегти традиційні тюрко-монгольські порядки, побоюючись посилення влади хана і бажаючи зберегти автономію у межах своїх володінь. Особливу роль у цьому бажанні зберегти старі звичаї часто відігравали брати хана, зацікавлені можливістю успадкувати ханську владу. Основними ж суперниками ханових братів у боротьбі за владу виступали їхні небожі.

Бажаючи закріпити за собою право передавати владу у спадок старшому синові, хани запровадили посаду калги — наступника-спадкоємця владущого хана. Калга мав титул «Спадкоємець султанів, слава поважних хаканів». Уперше його статус було визначено ханом Менглі Гераєм, який призначив на цю посаду одного зі своїх синів Мухаммеда Герая. Відтоді титул калги жалували наступному за значущістю після кримського хана представникові династії Гераїв всуціль до падіння Кримського ханату. У ханських грамотах його компетенція та права визначені лише у найзагальнішому вигляді — «виконував обов’язки служби на розсуд хана, і щоб вони з повного одностайністю ретельно дбали про справи віри і держави і старалися в винищуванні ворогів держави і народу», «виконуючи і здійснюючи те, що належить до священних обов’язків служби, не ухилявся від твердого шляху закону і не збивався з істинної дороги».

Згідно з народною етимологією термін «калга» походить від татарського вислову «нехай він залишається» і може перекладатися як «той, хто залишається» (коли хан залишає межі Криму, відбуваючи, наприклад, у військовий похід), «виконувач обов’язків» (на час відсутності або недієздатності хана), «заступник», «ставленик» тощо. Можливим, втім, є й інше пояснення, згідно з яким термін «калга» (у джерелах трапляються варіанти його написання як «каглигай», «кагалгай», «кагилгай») походить від запозиченого через посередництво Османської імперії терміна «каліф» («халіф») — найближчий помічник, наступник, заступник, кандидат. У будь-якому випадку значення калги як найближчого помічника-наступника хана сумнівів не викликає.

Калгою зазвичай призначали наступного після хана за старшинством брата керівного роду. Утім, калгою міг стати і син владущого хана, і ханський небіж, причому далеко не завжди вони виявлялися старшими за віком щодо інших представників роду Гераїв. Відомий навіть випадок, коли калгою було призначено хана, позбавленого раніше, влади, що, на думку турецьких і татарських істориків, було неприпустимим і суперечило звичаям та традиціям. Лише 1607 р. хан Газі Герай з метою укріплення ханської влади запровадив правило, згідно з яким встановлювався новий принцип спадкування престолу — від батька до старшого сина.