Учта для гайвороння
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Серия: Пісня льоду та вогню #4
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Учта для гайвороння». Краткое содержание книги:
Особистий, незалежний, експериментальний перекладацький проект з елементами літературної адаптації. При передачі ряду імен, назв, термінів державності та побуту застосовуються українські та східноєвропейські старожитності з метою творчо відтворити живу авторську атмосферу вигаданого середньовічного світу.
До паперових книжкових видань цей переклад жодного стосунку не має, створений задля власної втіхи.
Переклад-адаптація В. Бродового: березень 2015 — жовтень 2016 р. Друга редакція, оновлена і з виправленнями: 22 травня 2017 р.
Мапи до книжки, разом з повним доробком перекладів: http://ice-and-fire.in.ua.
— Підведіться, Мароне Вольмарку, князю на Зеленощиті.
Вольмарк — безбородий юнак шістнадцяти років — підвівся, вагаючись. На вигляд він міг князювати хіба що над зайцями.
— І наостанок… підведіться, Нуте Голію, князю на Дубощиті.
У Нута в очах з’явилася осторога — мабуть, злякався, чи не став метою якогось жорстокого жарту.
— Князю? — кавкнув він.
Віктаріон чекав, що Вороняче Око роздасть княжі титули власним посіпакам — Кам’яному Кулакові, Рудому Весляреві, Ліворукому Лукасові Кидю. «Король мусить бути щедрим, роздавати дарунки з обох рук» — намагався він себе переконати, але інший голос шепотів йому: «Еуронові дарунки отруєно». Віктаріон трохи покрутив думку в голові й раптом усе зрозумів. «Лицар був наказним спадкоємцем Читайла. Андрік Несміянець — міцною правицею Дунстана Трима. Вольмарк іще шмаркач, але від матері має в жилах кров Чорного Гарена. А Голій…»
Віктаріон ухопив Голія за передпліччя і засичав:
— Відмовся!
Нут скоса зиркнув на нього, як на божевільного.
— Відмовитися? Від власного панства-господарства? І хто зробить мене князем навзамін? Ви?
Нут вивільнив руку і став, купаючись у вітальному галасі. «І ось він краде моїх людей» — подумав Віктаріон.
Король Еурон покликав до пані Клепач по новий кухоль вина і високо здійняв його над головою.
— Капітани й королі! Піднімімо келихи за князів на Чотирьох Щитах!
Віктаріон випив із рештою. «Нема вина солодшого, ніж забране у ворога.» Колись йому таке сказали — може, батько, а може, брат Балон. «Одного дня я вип’ю твоє вино, Вороняче Око. І заберу в тебе все, що любе й миле душі твоїй.» Але хіба Еурон мав за душею щось любе й миле?
— Назавтра готуймося випливати, — казав тим часом король. — Наповнимо барила джерельною водою, зберемо кожен мішок зерна і діжку солонини, стільки кіз та овець, скільки зможемо везти. Ті поранені, що зможуть тягти весла — хай тягнуть. Решта лишиться тут — захищати острови для нових князів. Торвольд і Рудий Весляр скоро повернуться з харчами. Наші чардаки дорогою на схід смердітимуть свиньми та курми, зате повернемося ми з драконами!
— Коли? — Голос належав князеві Родріку. — Коли ми повернемося, ваша милосте? За рік? За три? За п’ять? Ваші дракони — за півсвіту звідси, а на нас насувається осінь.
Читайло виступив наперед, наче зловісний пророк майбутнього лиха.
— Рожвинову протоку стережуть галери. Дорнійський берег — сухий та безплідний, дві тисячі верст водокрутів, скель та схованих заток, де й безпечної висадки не знайдеш. Далі чекають Пороги зі штормами та гніздами лисенійських і мирійських піратів. Якщо вітрила наставить тисяча кораблів, хай три сотні досягне того берега вузького моря… а що далі? В Лисі нам будуть не раді, у Волантисі теж. Де ви знайдете свіжу воду, харчі? Перший шторм розкидає нас половиною світу.
Усмішка заграла на синіх вустах Еурона.
— Я і є шторм, пане князю. Перший і останній. Я водив «Тишу» в дальші подорожі, ніж ця, і далеко небезпечніші. Хіба ви забули? Я плавав крізь Димливе море і бачив Валірію!
Кожен знав, що Валірією досі правило Лихо. Саме море там кипіло і диміло, а землею блукали страшні гемони. Казали, що мореплавець, який хоча б здалеку побачить вогняні гори Валірії над морськими хвилями, невдовзі помре жахливою смертю. Але Вороняче Око був там і повернувся.
— Справді? — спитав Читайло дуже тихо.
Синя Еуронова усмішка згасла.
— Читайле, — відповів він посеред мовчання, — ти б краще знав свої книжки, а в інші справи носа не пхав.
Віктаріон відчув у палаті неспокій і рішуче зіп’явся на ноги.
— Брате! — загув він могутнім голосом. — Ти не відповів на запитання князя Харло.
Еурон здвигнув плечима.
— Ціни на рабів зростають. Ми продамо наших у Лисі та Волантисі. Цього і тутешньої здобичі вистачить, щоб купити харчів у дорогу.
— То ми вже докотилися до работоргівлі? — запитав Читайло. — І заради чого? Заради драконів, яких ніхто з присутніх не бачив? Тепер ми мусимо ганятися за вигадками п’яних жеглярів аж до дальніх кінців землі?
Присутні забурмотіли і закивали головами, погоджуючись.
— Невільницька затока надто далеко! — вигукнув Ральф Перебийнога.
— І надто близько до Валірії! — заволав Квелон Покір.
Фралег Могутній додав:
— А Вирій поруч. Пошукаймо драконів тут! Тих, які, мов сонце, золотії!
Алвин Гострун мовив:
— На дідька нам пливти світ за очі, коли Мандер просто перед нами?
Рудий Ральф Мурованець скочив на ноги.
— Староград багатший, а Вертоград — іще багатший! Рожвинові кораблі швендяють світами. Варто лишень руку простягти — і найсолодший плід Вестеросу наш!