Спомини запорожця
- Автор: Авраменко Никифор
- Год: 2007
- Язык: украинский
- Год: Темпора
- ISBN: 966-8201-27-2
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Спомини запорожця». Краткое содержание книги:
Публікується вперше за матеріалами з сімейного архіву сім'ї Авраменків у Познані. Текст подається в оригінальному написанні. Для більш зручного прочитання частково адаптовано до сучасної орфографію та пунктуацію.
Зібрать бажаючих було нетрудно — 20 старшин і 20 козаків. Цим разом приїхав за нами працівник "Рибполь" Шелудько, але потрібного паперу не мав; з ним умовились спіткатись рано другого дня в Варшаві на головній станції.
Вночі вийшла наша громада за дроти щасливо і помаширувала до найближчої станції. Купували білети по черзі на 5-10 осіб і посідали до потягу в різних вагонах. Умовились в Варшаві зібраться разом, щоб Шелудько нас побачив і далі провадив.
На біду його не було. Приїхавших було багато, при виході одбирались білети, стояла поліція. Ми виділялись військовою одежею, з торбами, котволками, баклажками, ждать не можна. Ідем на ура, що буде. Вишикувавши в колонку по двоє, іду прямо до виходу. Там, оддавши білети, прошу нас пропустити без черги, бо спішимо до міністерства внутрішніх справ. Ідемо з обозу для інтернованих на роботу. Поліціянт задержав інших, а ми як належить пройшли, навіть сказано якими вулицями йти.
Був в громаді і мій старий приятель Зіновій Пилипович Літовчик, Варшаву знав добре, бо перед 1914 роком служив в штабі округу. "Показуй, Пилипович, на який вокзал і якими вулицями вас вести, щоб доїхать до Бреста!"
І так, як належить, по четверо в ряд, ішли ми вулицями на Прагу через Віслу на Східний двірець.
Немає Шелудька. Рішаємо їхать самі до Бреста.
Відомо, що маєток — при шосе на Малориту, називається Рита, і єсть там б. капітан — управляючий, котрий нами заопікується.
Літовчик знає і Брест, і шосе на Малориту. Це дуже добре. Сиділи ми в Варшаві до вечора. Підходив поліціянт, питав, хто, звідкіль, куди їдем, документи. Відповідав Літовчик, польську мову знав добре, вигляд солідний, як належить, розказав, а про документи, то вони з нашим проводжаючим в мін. вн. справ, власне його ждем. Пройшло.
Рано ми в Бресті. Двірець великий, трохи зруйнований. В залі примостились поснідать, напиться чаю, налить про запас в баклажки. Дорога далека, 30 км. До столу, де сидів Погасій, Гончар, Коваленко та Яровенко, підійшов якийсь чоловік, вертлявий, чорнявий, з довгим носом. Очі бігають. Присів. Здалека почав обережно розпитувать, чи далека дорога, а звідкіль, а куда. Щось ніби провокатор, шпіон, у всякім разу тип темний. Хтось сказав, що ми з обозу. А той ближче: "Тавариші!"
Встав Гончар, з ним решта та почали невідомого пхать один на другого. Коли агент поліції — не шкодить, коли провокатор, так саме не пошкодить, коли червоний — нехай буде обережнішим. Саме увійшов і став коло дверей дуже високий огрядний чоловік з довгими козацькими вусами, подививсь і спокійним сильним голосом озвався: "Оставте його, панове!" Здалека показавсь поліціянт. Той пан од дверей підійшов, розглянувсь і до мене: "З табору?" — "Так, з табору". — "То ходім, маєте що їсти? Купіть на запас курить і що треба. Дорогу знаєте?" — "Знаєм". Ішли ми тут хідниками, громадками по 2–3, минули головні вулиці, вийшли через Шпановичі на місто, за ним починається шосе.
Ми — на волі, табір за нами десь далеко. Села дуже рідко і далеко од шосе. Ідем, співаєм, одпочинем, підкріпимось і дальше. Мусимо буть там по обіді, улаштуваться, трохи розглянуться.
Ось і маєток князя Троекурова-Лещинського наліво. Рядом новий дом, критий гарно соломою. Внизу — річка Рита, досить глибока, течія бистра, 15–20 м ширина. За нею величезні луги, а на їх на тисячі десятинах зруйноване, розмете рибне хазяйство з-перед 1914 року. Будинки в маєткові запущені, старі, все хилиться, доживає віку. Коні, кілька корів, брудні, зачухані, недоглядані. І люди рушаються, як сонні. За лугами і наоколо — ліси Полісся.
Рибна спілка взяла в оренду у князя 1000 десятин і будує велике рибне господарство новочасне, науково. Ми маєм насипать нові вали, вирівнять старі, поробить протоки, побудувать на річці греблю з заставою для регуляції води в ставах і зробить нижче другу, меншу, для одпливу води з ставів в часі полову риби перед холодом.
Для переховування дрібного зарибку треба поглибить і вичистить вузькі глибокі рови-зимохови. Робота нелегка, праці багато, треба спішить. Платня денна середня, харчі тоже, зате воля! Керівник господарства — б. капітан артилерії Російської армії пан Новіцький, агроном по фаху. Планів немає, робить треба все смекалкою, подумавши. Вали мають буть різної висоти, без нівеліра не обійтись, а його немає і ніде не достанеш. Смекалка помогла, пригадалось дещо з школи. Зробили самі. Я нарисував, а Новіцький поїхав в Брест і на другий день вечором привіз. Ось його рисунок: