Iсторичнi есе. Том 1

1913 р. польсько-українська угода стосовно реформи крайового статуту була уже, здавалося, зовсім близькою. Супротивні табори досягли в переговорах межі вичерпання, а Відень спонукав до врегулювання взаємин[663]. В останню хвилину сталася нова затримка, коли через інтриги польських противників реформи змушений був піти у відставку архітектор компромісу, намісник Міхал Бобжинський. Проте переговори тривали. Вирішальну роль в усуненні останніх труднощів відіграв митрополит Шептицький. Врешті 14 лютого 1914 р. сейм прийняв законопроект про реформу. Новий крайовий статут, який містив основні моменти компромісної платформи попереднього року, був напрочуд складний. Він зберігав систему представництва через курії і встановлював у кожній курії відповідну пропорцію польських та українських місць[664]. Українці мали одержати 62 місця з 228, або 27% всього складу сейму. Це була та сама пропорція, що й досягнута, згідно з законом 1906 р., у галицькій репрезентації в Державній раді. Українці мали також одержати два місця з восьми у Крайовому виділі й бути представлені у різноманітних комітетах сейму. Польських та українських членів Крайового виділу й комітетів повинні були вибирати окремо депутати сейму кожної національності.

Але ця реформа значила більше, ніж передбачали її доволі скромні, явні умови. Крайовий статут 1914 р. був першим прикладом польсько-українського порозуміння: угода, досягнута 1848 р. на Слов’янському з’їзді у Празі, залишилалася на папері, а “нова ера” 1890 р. хибувала на фундаментальне обопільне непорозуміння. Компроміс 1914 року не давав українцям того, що, як вони думали, їм належало; але принаймні він порушив монополію влади, яку поляки у Галичині мали від 1867 р. Українці тепер стали партнерами у крайовому уряді, з якого вони перед тим були фактично виключені. До того ж поляки вже неспроможні були обмежувати освітньо-культурний розвиток української громади. Сейм, у якому домінували поляки, послідовно перешкоджав розбудові українського середнього шкільництва[665]. Тепер контроль над українською початковою і середньою освітою вислизав із польських рук. Внаслідок цієї зміни ситуації на осінь 1914 р. було заплановано відкрити десять нових українських середніх шкіл. У рамках порозуміння польська сторона пообіцяла не перешкоджати створенню українського університету у Львові. В той час існувало загальне відчуття, що досягнуте в лютому 1914 р. порозуміння становить поворотний пункт в історії двох національностей Галичини.