Ті, що співають у терні [The Thorn Birds - uk]

— Тому я питав себе, — продовжив Ральф, — що я можу зробити, щоб продемонструвати, як сильно Його люблю? Я довго не бажав давати відповіді на це запитання, не бажав її бачити. Бо теж хотів жити як мужчина, дуже хотів. Однак я знав, що жертва має бути, знав… Тому є лише одне, чим я можу пожертвувати заради Нього, щоб показати, що в моїй душі немає нікого, хто займав би важливіше місце, аніж Він. Я мушу відмовитися від єдиного, хто може стати його суперником, — ось та пожертва, якої Він вимагає від мене. Я — Його слуга, і Він не мусить мати суперників. Мені довелося вибирати. Або всі радощі, якими Він дозволить мені насолоджуватися, — або оте, з чого ми почали нашу розмову. — Дейн зітхнув і висмикнув буру дрогедську травинку. — Я мушу показати Йому, що розумію, навіщо Він дав мені так багато, коли я народився. Мушу продемонструвати Йому, наскільки важливим є моє життя як чоловіка.

— Ти цього не зробиш, я не дозволю тобі! — скрикнула Меґі й потягнулася, щоб вхопити його за руку.

Яка ж вона ніжна й гладенька, його шкіра, яка сила відчувається під нею — зовсім, як у Ральфа. Зовсім, як Ральф! Вважає, що не має права дозволити якійсь гарненькій дівчині покласти руку на його красиве тіло?

— Я збираюся стати священиком, — заявив Дейн. — Я хочу усього себе віддати служінню Богу, і як Його священик офірувати Йому все, що я маю, і все, ким я є. Бідність, цнотливість і послух. Від Своїх слуг Він вимагає не менше, аніж усе. Це буде нелегко, але я це зроблю.

Ой, який вираз з’явився в її очах! Наче він убив її, повергнув у пилюку під своїми ногами. Не думав він, що завдасть стільки болю! Навпаки, йому здавалося, що мати з гордістю за нього і радістю подарує сина Богу. Вони сказали йому, що вона відчує піднесення й захват і підтримає його рішення. Натомість мати витріщалася на нього так, немов перспектива його священицького сану була для неї смертним вироком.

— Я тільки священиком хотів бути, і більше ніким, — розпачливо мовив він, побачивши оті охоплені смертною тугою очі. — Як же ти цього не розумієш, мамо? Ніколи і ніким не хотів я бути — тільки священиком! І я не зможу бути ніким іншим — лише священиком!

Її рука впала з його руки; він опустив очі додолу й побачив білі плями на своїй шкірі там, де вхопилася мати, і маленькі дуги від її нігтів, що глибоко вп’ялися йому в шкіру. Вона закинула голову й розреготалася. Її тіло довго здригалося від потужних вибухів злого істеричного сміху.

— О, це занадто, щоби бути правдою! — нарешті мовила вона, хапаючи ротом повітря і витираючи тремтячою рукою сльози в куточках очей. — Яка жахлива іронія! Трояндовий попіл, сказав він тієї ночі, коли ми їхали сюди, до свердловини. А я не зрозуміла тоді, про що він казав. Прахом ти був, на прах і обернешся. Попелом. Церкві ти належиш, і Церкві тебе офірують. О, як прекрасно! Згинь, Боже, кажу Тобі я! Згинь, негіднику й ідіоте! Найстрашніший ворог жіноцтва — ось хто такий Бог! Все, що ми прагнемо зробити, Він прагне знищити!