Дотик
- Автор: Маккалоу Колин
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Клуб Сімейного Дозвілля
- ISBN: 978-966-14-0590-4
- Переводчик: Владимир Горбатько
- Жанр: Историческая проза
Электронная книга - «Дотик». Краткое содержание книги:
Александр Кінрос, байстрюк із Шотландії, має неймовірний дар — так званий дотик Мідаса, що допомагає йому до тридцяти п’яти років стати найбагатшою і найвпливовішою людиною в Новому Південному Уельсі, що в Австралії. У свій будинок, зведений на горі, у якій повно золота, він виписує собі юну дружину з бідного, але славного шотландського роду.
Однак зробити щасливою недосвідчену в коханні Елізабет Александр не зміг, тут його чарівний дотик був безсилий. Роками подружжя лише співіснувало у розкоші, аж поки Елізабет не закохалася у сина коханки свого чоловіка…
Елізабет, Нелл та Доллі отримали кожна по п’ятдесят тисяч фунтів річного доходу, виплачуваного з прибутків чи трастових фондів, останнє мало вирішуватися радою директорів.
Джим Самерс отримав сто тисяч, сестри Вонґ — кожна по сто тисяч, а кухар Чанг — п’ятдесят тисяч. Александр висловив побажання, щоб Сунь По залишився міським мером, і заповів йому п’ятдесят тисяч фунтів. Теодора Дженкінс отримала двадцять тисяч фунтів та документи на її колишній будинок.
Десять тисяч акрів гори Кінрос були власністю компанії, але Елізабет отримувала право тимчасового володіння цією ділянкою аж до своєї смерті, після чого земля знову відходила до компанії. Усі спадкові виплати готівкою звільнялися від податку на спадщину і мали виплачуватися з особистих фондів Александра.
Його приватні накопичення, колекція творів мистецтва, рідкісні книжки та вся власність на його ім’я залишалися тим дітям Елізабет, яких вона зможе мати після його смерті, і цей пункт не зрозумів ніхто, і Лі також. Що ж передчував, що хотів сказати цим Александр, бо він іще не знав про їхні стосунки, коли складав цей заповіт? Може, це в такий спосіб він дав зрозуміти Елізабет, що йому дуже шкода і що вона вільна одружитися знову?
— Я така рада, що тягар прийшовся на тебе, Лі, — зауважила Нелл.
— А я — ні. Я такого й не чекав, чесно кажучи.
— Тепер ти за руки й ноги прив’язаний до «Апокаліпсис Ентерпрайз». Гадаю, батько умив від мене руки, коли я зайнялася медициною.
— Так — як від хранительки його досягнень та здобутків, але я б не став називати п’ятдесят тисяч фунтів на рік умиванням рук.
— Ти ж не знаєш, я сподівалася, що він надасть кошти на будівництво шпиталю для психічно хворих.
Лі через силу посміхнувся.
— Якщо ти дійсно йому таке сказала, то це вже саме по собі стало причиною відмови. Александр визнав би це за спробу боротися з вітряками, мало б це стосунок до Анни чи не мало.
— Так, саме так він би й учинив, еге ж? Цілковитий прагматик.
— Я б не сказав — ти лишень поглянь на суму, яку він заповів Теодорі!
— Я рада, що він про неї згадав.
— Я також.
— А які його особисті статки, Лі?
— Величезні. Такі величезні, що виплати спадщини готівкою та податкові стягнення будуть просто непомітними.
— Усім дітям, які можуть народитися у мами після його смерті… Але ж він знав — ми всі знаємо! — що їй не можна мати дітей! Що ж станеться з його особистою спадщиною, якщо у неї не народяться діти?
— Цікавий момент. Оскільки його особисті статки зберігаються в Англійському банку, то ця справа, мабуть, розглядатиметься в канцлерському суді роками, і адвокати битимуться за його спадщину і терзатимуть її труп, як падла, — сказав Лі. — Якщо ти матимеш дітей, мені здається, що ти зможеш претендувати на неї через суд.
— Мама — і народжувати дітей у її віці? — сказала Нелл з таким виглядом, що коли це трапиться, то настане кінець світу. — Хоча мушу визнати, — продовжила вона задумливо, — що токсикоз тепер не буде проблемою.
— А чому не буде? — спитав Лі, хапаючись за соломинку.
— Мені здається, що зараз її здоров’я у набагато кращому стані, аніж було тоді.
— Навіть у її віці? — з прихованою надією спитав Лі.
— Так, теоретично, гадаю, вона і досі є спроможною мати дітей.
І на цьому Лі облишив тему.
Але то він залишив її стосовно Нелл, та невдовзі виявив, що назавжди застрягнув у Александровій павутині. Наступною стала Рубі.
— Напевне, він знав про тебе і про Елізабет, перед тим як склав свій заповіт, — припустила Рубі, коли вони повернулися до готелю.
— Повір мені, мамо, — мовив він з усією щирістю, взявши її за руки. — Александр і справді не знав про Елізабет і мене, коли писав свій заповіт. Якби він це знав, то ніколи б не зробив мене головним акціонером, і ти прекрасно це знаєш.
— Тоді ж чому?..
— Усе, чим я можу пояснити його рішення, — це інстинктивне лиховісне передбачення або передчуття того, що після його смерті життя Елізабет різко зміниться. Що нові діти не зашкодять її здоров’ю, — сказав Лі, не в змозі висловити те, що він інстинктивно відчував.
— Але ж він був налаштований жити вічно! Як же ж він міг знати, що буквально за тиждень після написання оцього жалюгідного папірця загине в шахтній аварії? — настійливо спитала вона, походжаючи кімнатою.